Підплив човен, і Люсі обміняла матір на три коробки продуктів і п'ять листів. Море здіймалося невеличкими хвилями. Мама сховалася в крихітній каюті, і скоро човен зник за мисом. Люсі огорнула самотність. Джо розплакався.
— Я не хочу, щоб бабуся їхала!
— Я теж...
10
По тротуару понівеченої бомбардуванням лондонської вулиці йшли Ґодліман і Блоггс. Вони були дивною парочкою. Згорблений, схожий на пташку, професор в окулярах із товстими лінзами та люлькою в руці не дивився на дорогу. Він ішов дрібними швидкими кроками. Поруч із ним — світловолосий молодик, що цілеспрямовано крокує вперед у своєму «детективному» пальті та капелюсі, як з кіно. Ну просто карикатура — залишилося підпис придумати.
— Думаю, у Die Nadel є хороші зв'язки у верхівці, — почав Ґодліман.
— Чому?
— Це єдине пояснення того, що він відмовляється дотримуватися субординації. Оце його «Привіт Віллі» — мабуть, він звертається до Канаріса.
— Може, вони з ним друзі.
— Мабуть, у нього є більш впливові друзі, ніж Канаріс. У мене таке відчуття, що в цьому напрямку треба попрацювати.
— Зазвичай люди зав'язують хороші стосунки ще в школі, університеті чи військовому закладі. Можна спробувати пошукати щось у цій сфері.
Чоловіки проходили повз напівзруйновану крамницю, де колись була велика вітрина, а тепер — лише величезна діра. На рамі висіла саморобна вивіска з написом «Ми більше відкриті, ніж раніше». Блогсс засміявся.
— Колись на зруйнованому поліцейському відділку я бачив табличку з написом «Поводьтеся добре — ми досі працюємо». Такі вивіски стають чи не новою формою мистецтва.
— А якщо Голка, — продовжив Блоггс, — вчився з кимось, у кого тепер високий посту Вермахті?
— Слухай, Мідвінтер у підвалі в Кенсингтоні (де МІ-6 розташовувалася до початку війни) тримав цілу колекцію фотографій німецьких офіцерів: шкільні знімки, фото з вечірок, парадів, знайомства з Адольфом, вирізки з газет. Тисячі світлин!
— Якщо ти маєш рацію, якщо Голка вчився в одному з найкращих закладів Німеччини, то ми точно знайдемо там його фотографію.
— Шпигуни рідко світяться перед камерами, але агентами стають уже в зрілому віці. Отож у Мідвінтера ми знайдемо хіба що молодого Die Nadel.
Їм довелося обійти велику вирву перед перукарнею. Сама будівля була неушкоджена, але традиційну смугасту біло-червону вивіску знесло начисто. Замість неї у вікні висіло оголошення: «Поголимо вас краще, ніж нас збрило бомбою!».
— Але як нам його впізнати? Його ж ніхто ніколи не бачив.
— Як ніхто? У місіс Ґарден усі пожильці його чудово знають.
Орендарі вікторіанського будинку, що стояв на пагорбі, мали можливість насолоджуватися чудовим краєвидом на Лондон. Будівля була побудована з червоної цегли, й Блоггсу здавалося, наче місто сердиться на Гітлера за те, що той накоїв. Пагорб був досить високий — хороше місце, щоб передавати радіограми. Голка точно жив на верхньому поверсі. Цікаво, яку інформацію він передавав звідси в Гамбургу важкі дні 40-го? Координати авіазаводів і сталеливарень, відомості про захисні споруди на узбережжі, протигази, політичні плітки, мішки з піском і бомбосховища Андерсона, настрої населення та руйнування від бомбардування у місті?.. «Молодці, хлопці, ви таки прибрали Крістіну Блоггс...» Так, усе, годі про це.
Двері відчинив літній чоловік у чорному піджаку й смугастих штанях.
— Доброго ранку. Мене звати інспектор Блоггс, я зі Скотленд-Ярду. Я хотів би поговорити з власником будинку.
В очах чоловіка промайнув якийсь страх, але за його спиною вже з'явилася молода жінка:
— Будь ласка, заходьте, — запросила вона.
Підлога коридору була викладена плиткою. Пахло восковою мастикою. Блоггс залишив пальто та капелюх на вішаку, а старий тим часом кудись зник. Жінка запросила інспектора в старомодну вітальню з дорогими меблями. На столику стояли непочаті пляшки віскі, джину та шері. Жінка опустилася в крісло й закинула ногу на ногу.
— А чому той чоловік так боїться поліції? — поцікавився Блоггс.
— Це мій свекор. Він єврей із Німеччини, приїхав у 1935 році, тікаючи від нацистів, а в 1940 році ви забрали його в концентраційний табір. Його дружина тоді наклала на себе руки. Він щойно повернувся з острова Мен із листом від короля — з вибаченнями за незручності.
— У Британії немає концентраційних таборів.