Звісно, новини були погані. Блоггс відразу зрозумів, що Голка знову втік, коли Біллі Паркін не вийшов із поїзда. Поліцейські у формі розбилися по двоє та пішли обшукувати вагони. Блоггс намагався зрозуміти, чому ж Паркін не з'явився — і жодне з пояснень не заспокоювало його. Чоловік підняв комір плаща й пішов уздовж платформи. Йому вкрай кортіло упіймати Голку — не тільки через висадку військ (хоча цієї причини було цілком достатньо), а ще й заради Персі Ґодлімана. Заради тих п'яти загиблих. Заради Крістіни. Годинник показав п'яту — скоро зійде сонце. Блоггс усю ніч не спав і вже добу не їв — сил йому надавав лише адреналін. Але тепер ця невдача з пасткою — він був певен, що це невдача, — висотала з нього всю енергію, а голод і втома навалилися з новою силою. Доводилося докладати зусиль, щоб не думати про гарячий обід і м'якеньке ліжко.
— Сер! — із вагона визирнув поліцейський. — Сер!
Блоггс попрямував до нього, а потім почав бігти.
— Що у вас?
— Тут наче ваша людина. Паркін.
— Як це «наче»?
— Вам краще самому подивитися, — поліцейський відчинив двері тамбура між вагонами та посвітив ліхтариком.
На підлозі лежав Паркін — Блоггс одразу впізнав його форму контролера. Юнак був повернений спиною до нього. Чоловік узяв ліхтарик, присів поруч і перевернув хлопця.
— Господи! — він миттю відвернувся, побачивши його обличчя.
— Значить, це Паркін?
Блоггс кивнув і повільно підвівся, намагаючись не дивитися на тіло.
— Ми опитаємо всіх у цих двох вагонах. Якщо хтось щось бачив чи чув — затримаємо його, щоб провести подальший допит. Хоча навряд ми чогось досягнемо — вбивця, скоріш за все, зістрибнув із поїзда, перш ніж той прибув на станцію.
Блоггс знову вийшов на платформу. Поліцейські закінчили обшук і вийшли з вагонів. Шістьом із них він наказав опитувати пасажирів.
— Значить, ваш злочинець зіскочив із потяга, — зауважив інспектор.
— Мабуть, — погодився Блоггс. — Ви оглянули всі туалети? Купе персоналу?
— Авжеж. Пройшлись по даху, оглянули під вагонами, в локомотиві та відділені для вугілля.
З поїзда вийшов якийсь пасажир і підійшов до поліцейських — він був низенький і важко дихав.
— Вибачте, джентльмени, — почав він.
— Так?
— Ви, мабуть, когось шукаєте?
— А чому ви запитуєте?
— Ну, випадково не високого чоловіка?
— Так чому саме ви питаєте? — не вгамовувався інспектор.
— Так-так, високого! — не втримався Блоггс. — Кажіть вже!
— Я бачив, як високий чоловік вийшов з іншого боку поїзда.
— Коли?
— За хвилини дві після того, як потяг зупинився. Він зайшов у вагон, а потім зійшов на рейки з іншого боку. У нього не було з собою ніякої валізи — і мені це здалося підозрілим...
— От лайно! — вигукнув інспектор.
— Вочевидь, помітив пастку, — здогадався Блоггс. — Але як? Мене він точно ніколи не бачив, а ваші люди ховалися.
— Мабуть, він щось запідозрив.
— Значить, він перейшов на платформу з іншого боку й пішов у той бік. Але чому його ніхто не помітив?
— Ще рано — на вулиці не надто багато спостерігачів. А може, його спинили, й він сказав, що занадто поспішає, щоб чекати в черзі на вихід.
— А хіба інші виходи з вокзалу не перекрили?
— Я не подумав про це.
— Я теж...
— Треба обшукати всю територію, а потім перевірити інші місця. Ну і, звісно, пором.
— Так, віддавайте накази, — погодився Блоггс.
Але навряд чи Фабера знайдуть.
Поїзд стояв ще близько години. Ліву ногу Фабера почало зводити судомами, а в ніс набилася купа вугільного пилу. Шпигун чув, як машиніст і кочегар повернулися в кабіну й обговорювали тіло, що знайшли в тамбурі. Почувся гуркіт металу: кочегар почав накидати лопатою вугілля, а за ним — шипіння пари та брязкіт поршнів. Потім ще одне «пфф» — вирвалася хмарка диму. Поїзд рушив. Фабер зрештою поворушився і чхнув, закриваючи рота рукою. Стало трохи краще.
Шпигун сидів біля задньої стінки тендера по голову у вугіллі. Щоб відкопати його тут, знадобилося б кілька хвилин — Фабер сподівався, що поліцейські не будуть копати, а лише поверхнево все оглянуть. Агент роздумував, чи можна вже вилізти — звісно, його можуть побачити з містка, що пролягав над коліями, але чоловік уже був увесь чорний, а сонце ще не встало, тому помітити його на ходу було б украй важко. Можна ризикнути. Фабер повільно відкопався та з полегшенням вдихнув свіже холодне повітря. Вугілля кочегар вибирав крізь невеличкий отвір у передній частині тендера, але згодом горючої речовини стане менше й робітникові доведеться увійти всередину. Це ще нескоро — поки що Фабер у безпеці.