— Занадто, я б сказав.
Головний суперінтендант Ентоні був типовим представником середнього класу та докладав зусиль, щоб позбутися свого ліверпульського акценту. Після тієї розмови з Ґодліманом чоловік ніяк не міг вирішити, чи варто йому ображатися на те, як МІ-5 з ним поводиться, чи радіти можливості врятувати Англію. Блоггс чудово розумів його внутрішню боротьбу, бо часто спостерігав схожу реакцію в місцевих поліцейських, і вже навчився правильно схиляти їх на свій бік.
— Суперінтенданте Ентоні, я хочу висловити вам подяку за вашу допомогу. У Лондоні не оминуть увагою ваш внесок.
— Я просто виконую свій обов'язок, — відповів той. Йому було не зрозуміло, чи треба звертатися до Блоггса «сер».
— Є різниця між простим виконанням обов'язків та бажанням допомогти, сер, — зауважив Блоггс.
— Розумію. У будь-якому разі за кілька годин ми знову візьмемо його слід. Може, хочете поки що поспати?
— О, так, — вдячно погодився Блоггс. — Якщо у вас тут знайдеться якийсь вільний стілець...
— Ні-ні, влаштовуйтесь тут, — він вказав жестом на свій кабінет. — Я поки буду внизу, зі своїми людьми. Як тільки ми щось знайдемо, я вас збуджу. Почувайтесь як удома.
Відтак Ентоні зник, а Блоггс влаштувався в кріслі й заплющив очі. В уяві чомусь відразу виникло обличчя Ґодлімана — наче хтось увімкнув проектор у його голові. «У горя теж має бути кінець... Я не хочу, щоб ти припустився тієї ж помилки». Раптом Блоггс збагнув, що не хоче кінця цієї війни. Бо, коли все це закінчиться, доведеться розбиратися з тими проблемами, про які казав професор. На війні жити просто: є ворог, якого треба ненавидіти, і є завдання, які потрібно виконувати. А ось потім... навіть думка про іншу жінку здавалася Блоггсу зрадою. І не тільки зрадою Крістіни, а навіть зрадою усієї Англії.
Чоловік позіхнув і зручніше влаштувався в кріслі. Думки стали заплутаними. Якби Крістіна померла до війни, він би по-іншому ставився до думки про другий шлюб. Так, він завжди любив та поважав її, але коли вона почала працювати на швидкій, його повага перетворилась на щире захоплення, а кохання — на обожнювання. У них було щось таке, чого не було в інших пар. Щось особливе. Звісно, зараз, коли минув майже рік, Блоггсу буде неважко знайти іншу жінку, що викликатиме повагу та симпатію, проте цього буде недостатньо. Звичайний шлюб зі звичайною жінкою завжди нагадуватиме йому, що колись у його житті був ідеал.
Блоггс крутився в кріслі, намагаючись позбутися важких думок і заснути. Як казав Ґодліман, в Англії зараз майже кожен герой. А якщо Голка втече, то майже кожен стане рабом. Треба спочатку розібратися з головним...
Хтось його струснув. Блоггс міцно заснув — йому снилося, що він у кімнаті з Die Nadel, але не може його упіймати, бо той виколов йому очі стилетом. Чоловік прокинувся, але зір до нього так і не повернувся — він ніяк не міг побачити, хто ж його трусив. А потім Блоггс зрозумів, що забув розплющити очі. Над ним стояла велика постать у формі — суперінтендант Ентоні. Блоггс сів рівно й протер очі.
— Щось є?
— Багато чого, — доповів той. — Треба тільки розібратися, що з цього має значення. Ось, я приніс сніданок, — Ентоні поставив на стіл чашку чаю й печиво, а сам сів з іншого боку.
Блоггс виліз зі зручного крісла та сів на стілець до столу. Чай був слабким і солодким.
— Давайте, — кивнув Блоггс.
Ентоні передав йому в'язанку з п'яти-шести паперових стрічок.
— Тільки не кажіть, що це всі злочини, що трапилися тут.
— Звісно ж ні. Ми відкинули п'яні сутички, домашні сварки, порушення режиму світломаскування, правил дорожнього руху та ті злочини, за якими вже заарештували винних.
— Так-так, пробачте, я ще ніяк не прокинуся. Зараз, дозвольте я це прогляну.
На трьох стрічках були повідомлення про пограбування будинків. Удвох випадках узяли цінні речі — прикраси й вироби з хутра.
— До речі, він може красти цінні речі для того, щоб нас заплутати. Можете відмітити місця злочинів на мапі? Можливо, це щось пояснить, — Блоггс віддав дві крадіжки коштовностей назад.
Про третє пограбування повідомили щойно — подробиць ще не було. Ентоні відмітив усі місця, де були скоєні злочини, на мапі.
У Манчестері вкрали декілька сотень продовольчих карток з управління продовольчим розподілом.
— Це не наш випадок, — Блоггс відклав папірець убік. — Йому потрібні не картки, а їжа.
Недалеко від Престона вкрали велосипед, а в Беркінгеді згвалтували жінку.
— Навряд чи він гвалтівник, але все одно відмітьте це також.