— Авжеж. Твої шмарклі та поцілунки дивитися взагалі неможливо...
Блоггс дістав фотографію Фабера.
— Погляньте, будь ласка. Це він?
Джессі уважно подивилася на фото.
— Так, це він.
— Які ж ви молодці! — Емма була в захваті від роботи поліції.
— Були б молодці — вже б давно його упіймали. То що ж було далі?
— Він притис ножа мені до горла й сказав: «Один порух — і я переріжу тобі горлянку». І скажу вам, він точно не жартував.
— А мені Джессі розповідала, що він сказав: «Я нічого вам не заподію, якщо ви зробите те, що скажу», — зауважила сестра.
— Слова не мають значення!
— А чого ж він від вас хотів? — спитав Блоггс.
— Їжі, сухого одягу, помитися та машину. Я приготувала яєчню. Потім ми знайшли одяг, що лишився від чоловіка Джессі, Нормана.
— Опишіть, будь ласка, який одяг ви йому дали.
— Так-так. Синю куртку з віслючої шкіри, синій комбінезон і картату сорочку. Чоловік забрав машину Нормана — не знаю, як ми тепер будемо їздити в кіно... Кіно — наша єдина розрада.
— Яка була машина?
— «Морріс». Норман купив її в 24-му. Ця маленька машина добре нам послужила.
— Але помитися йому так і не вдалося!
— Ну, я пояснила йому, що непристойно митися на кухні в будинку, де живуть дві самотні леді, — почервоніла Емма.
— От дурепа. Вона швидше дозволить перерізати собі горло, ніж гляне на чоловіка без штанів.
— І що ж він сказав, коли ви відмовили? — поцікавився Блоггс.
— Розсміявся. Але, думаю, він зрозумів нашу ситуацію, — пояснила Емма.
Блоггс не втримався й усміхнувся.
— Ви дуже сміливі леді.
— Може, й так.
— Виходить, від вас він поїхав на «моррісі» 1924 року в синьому комбінезоні та куртці? О котрій годині?
— Десь о пів на десяту.
Блоггс задумливо погладив рудого строкатого кота, і той замуркотів.
— У баці було багато пального?
— Кілька галонів, може. Але він забрав наші талони.
— До речі, а як ви отримали талони на пальне?
— Для сільськогосподарських потреб, — голос Емми напружився, і вона почервоніла.
— Ми старі самотні дами, звісно, нам видали талони.
— І ми завжди їздимо за їжею перед сеансом у кіно, щоб не витрачати марно пальне.
Блоггс усміхнувся й підняв руку, роблячи заспокійливий жест:
— Це нічого, леді, не хвилюйтеся. Я однаково не з відділу контролю. Яка максимальна швидкість вашого авто?
— Ми ніколи не їздили швидше, ніж тридцять миль на годину.
— Навіть за такої швидкості він уже принаймні за сімдесят п'ять миль звідси, — підрахував Блоггс, кинувши оком на годинник. — Я маю зателефонувати в Ліверпуль. У вас, мабуть, немає телефону?
— Ні.
— До речі, а якої моделі був ваш «морріс»?
— «Коулі». Норман називав її бичачим носом.
— А колір?
— Сірий.
— Номер?
— MLN 29.
Блоггс усе це записав.
— Як ви гадаєте, ми колись отримаємо назад наше авто, сер?
— Думаю, отримаєте. Правда, можливо не в найкращому стані. Злодії рідко дбають про вкрадені машини, — він підійшов до дверей.
— Сподіваюся, ви його упіймаєте, — побажала Емма.
Джессі провела Блоггса до воріт із рушницею в руках. Чоловік уже вийшов, коли леді схопила його за рукав:
— Скажіть мені, хто він? Утікач? Убився? Ґвалтівник? Блоггс кинув на неї погляд — зелені очі старенької світилися радісним збудженням. Вона б повірила чому завгодно.
— Тільки не кажіть нікому, — він схилився до її вуха. — Він — німецький шпигун.
17
Фабер перетнув міст Сарк і в'їхав у Шотландію. На годиннику було по полудні. Машина проїхала повз Сарк-Толл-Баргауз — низьку споруду з вивіскою, яка свідчила, що це перший будинок на території Шотландії. Там ще була якась легенда про одруження, яку агент не встиг прочитати. Ще за чверть милі Голка зрозумів, що там було написано: «У селі Гретна (де він опинився) могли одружитися закохані, що втекли з дому».
Пройшов дощ, і дорога була досі волога, хоча швидко висихала на сонці. Застережні заходи на випадок наступу німців уже послабили, тому вздовж дороги знову стояли вказівники. Фабер швидко лишив позаду декілька рівнинних сіл: Кіркпатрик, Кіртлбридж, Еклфечейн. Навколо в сонячному сяйві виблискували болотисті рівнини.
У Карлайлі агент зупинився, щоб купити пальне. Жінка в брудному фартуху на заправній станції не ставила недоречних запитань. Фабер залив бак і запасну каністру, розташовану з правого боку машини. Їхати в маленькому двомісному авто було приємно, і, незважаючи на серйозний вік, воно й досі могло мчати зі швидкістю сорок миль на годину. Чотирициліндровий двигун із боковим клапаном тихо та легко долав шотландські пагорби. Довершували комфорт поїздки шкіряні сидіння. Фабер натиснув на клаксон, щоб зігнати з дороги овець.