Звільнивши штурвал, шпигун підняв невеличкий якір і відв'язав мотузки, а потім завів двигун. Останній кашлянув і заглох. Фабер спробував знову — цього разу йому вдалося. Човен рушив і почав відходити від причалу.
Агент обережно маневрував, щоб не зачепити сусіднє судно. Головний вихід із бухти відмітили буями. Звісно, лише найбільшим човнам треба було притримуватися цього шляху, але краще поводитися обережно.
Опинившись у відкритому морі, Фабер відчув сильний бриз — тільки б це не було ознакою зміни погоди. Море було на диво бурхливим, і крихітний човен часто підкидало на високих хвилях.
Фабер дав повний вперед та проклав курс за компасом на панелі приладів. У ящичку під штурвалом чоловік знайшов карти — ними мало користувалися: мабуть, місцевий шкіпер добре знав води й рідко їх діставав. Пригадавши точні координати, Фабер знайшов потрібне місце на мапі та скоригував свій курс.
Вікна рубки щільно покривало чи то дощем, чи то бризками води, і видимість була погана. Вітер посилився й почав зрізати маківки хвиль. Фабер лише на мить висунув голову назовні — його обличчя вщент змокло.
Агент увімкнув радіо. Спочатку почулося якесь бубоніння, а потім — тріск. Фабер покрутив ручку, блукаючи частотами, — вдалося почути кілька малозрозумілих повідомлень. Здається, працює чудово. Зрештою шпигун вийшов на частоту субмарини та вимкнув приймач — ще надто рано для зв'язку.
Хвилі ставали дедалі вищими. Човен підкидало вгору, де він на мить затримувався на гребені, а потім стрімко летів униз, знову й знову. Усе це було схоже на те, наче хтось намагався загнуздати дикого коня. Крізь вікна й досі важко було щось розгледіти. Впала темрява, і Фаберу стало зовсім зле. До того ж, його почало трохи нудити.
Чоловік щоразу намагався себе переконати, що вищими хвилі вже точно не стануть, — і щоразу з'являвся монстр, який переконував його в протилежному. Крім того, хвилі вже були щільнішими, і в човна постійно задирало догори або ніс, або корму. Раптом під час одного особливо глибокого провалля спалахнула блискавка, і стало видно, наче вдень. І тоді Фабер побачив, як сіро-зелена гора води з усією силою завалюється на палубу та рубку. Почувся страшенний удар — чи то грому, чи то деревини, що ламається під силою води. Шпигуна охопив жах, і чоловік кинувся шукати рятувальний жилет. Проте його ніде не було. Блискавки спалахували постійно. Фабер заблокував штурвал та притулився спиною до стіни рубки. Керувати марно — усім керує море.
«Човен має витримувати такий шторм», — намагався заспокоїти себе Фабер. Проте сам цьому не вірив. Досвідчені рибалки, що володіли цим судном, мабуть, передбачили шторм і не вийшли в море, знаючи, що човен не здатен таке витримати.
Фабер і гадки не мав, де саме зараз перебуває. Може, його прибило назад до Абердина, а може, він уже дістався місця зустрічі з субмариною. Німець сів на підлогу рубки й увімкнув радіо. Човен страшенно хитало, і налаштувати приймач не вдавалося. На потрібній частоті було тихо. Шпигун підкрутив гучність на максимум — все одно нічого. Мабуть, антену на даху відламало.
Рука перемкнула тумблер передачі, і чоловік кілька разів відправив «Заходьте, будь ласка», а потім знову налаштував радіо на режим прийому. Надії на те, що повідомлення отримають, були мізерними.
Пальне треба було берегти, тому агент вимкнув двигун. Фабер планував перечекати шторм (якщо зможе), а потім відремонтувати антену. А от пальне ще точно знадобиться.
Із чергової велетенської хвилі човен зісковзнув боком. Стало зрозуміло, що лише мотор не дасть човнові перевернутися — значить, треба вмикати. Фабер крутнув стартер — нічого. Спробував ще кілька разів — так само. Проклинаючи себе за дурість, агент покинув спроби. Човен так сильно жбурнуло на бік, що Фабер вдарився головою об штурвал і впав додолу. Шпигун вирішив там і залишитися, бо судно, мабуть, будь-якої миті перекинеться. Раптом одна з хвиль обвалилася просто на рубку і скло не витримало — все приміщення залило водою. Фабер був переконаний, що човен тоне. Чоловік скочив на ноги, і раптом виявилося, що судно тримається на поверхні. Шпигун відчинив двері, і вода з рубки ринула назовні — Фабер ледве встиг схопитися за штурвал, щоб його не винесло у відкрите море.
Неймовірно, але шторм ставав дедалі сильнішим. У Фабера промайнула думка, що в цих водах, мабуть, років сто не було такої бурі. Агент сконцентрувався на штурвалі. Взагалі-то, добре було б до нього прив'язатися, але для цього потрібно знайти мотузку, а чоловік не хотів так надовго відпускати стернове колесо. Хвилі нагадували гори, і човен жбурляло так, що Фабер ледь розумів, де низ, а де верх. Неймовірний вітер і хвилі намагалися вибити шпигуна з рубки, ноги постійно ковзали мокрою підлогою, руки пекли від напруги. Агентові доводилося постійно затримувати дихання, бо приміщення періодично затоплювало. Декілька разів чоловік уже був на межі втрати свідомості. Краєм ока він побачив, що даху над головою давно немає.