Рампа круто здіймалася вгору. Сильний чоловік спокійно б забіг нагору, якби не був втомлений і регулярно тренувався. Утомлений професійний атлет добіг би до середини. Середньостатистичний сорокарічний чоловік пробіг би ярд чи два. Фабер добіг до кінця.
За ярд до вершини в серці щось раптом заболіло, наче під час серцевого нападу. Він втратив свідомість, але ноги ще встигли зробити два поштовхи — і непритомне тіло повалилося на вологе терниння.
Фабер і гадки не мав, скільки там пролежав. Коли свідомість повернулася, шторм і досі лютував, але вже точно був день. За декілька ярдів шпигун побачив будиночок — здається, тут жили люди.
Агент звівся на коліна й поповз до дверей.
18
Субмарина U-505 повільно нарізала кола, пробиваючи носом морські глибини, наче велика сіра беззуба акула. Капітан-лейтенант Вернер Хойєр пив сурогатну каву та намагався втриматися від чергової цигарки. Минули довгі ніч і день — йому, як військовому, зовсім не подобалося це завдання, бо від капітана абсолютно нічого не залежало. І ще менше йому подобався їхній гість із Абверу з його хитрющими блакитними очима.
Майор Воль — той самий розвідник — сидів навпроти. Таке враження, що він не знає утоми. Його блакитні очі з незмінно однаковим виразом без упину оглядали все навколо. У нього навіть форма завжди була в бездоганному стані, незважаючи на непросте життя на субмарині. Що двадцять хвилин — наче за годинником — він підпалює нову цигарку й викурює її, залишаючи недопалок у чверть дюйма. Хойєр був би радий кинути курити, щоб заборонити всім, а особливо Волю, насолоджуватися тютюном. Проте, на жаль, капітанова шкідлива звичка була занадто вже сильною.
Хойєру не подобалися розвідники: здавалося, що вони збирають інформацію і про нього. І працювати з Абвером теж не подобалося. Його субмарина була створена, щоб битися, а не швендяти поблизу британських берегів, збираючи шпигунів. Як на Хойєра, то це просто злочин — ризикувати таким дорогим обладнанням, не кажучи вже про команду, заради одного-єдиного чоловіка, який до того ж може і не з'явитися. Капітан допив каву та скривився.
— Клятий мотлох, а не кава. Смак просто огидний, — мовив Хойєр.
Воль на якусь мить перевів на нього погляд, а потім знову відвів очі. Без жодного слова.
Хойєр неспокійно совався на стільці. Був би це звичайний корабель, він би міряв кроками місток, але на субмарині моряки обмежували свої пересування до лише вкрай необхідних.
— Сьогодні сильний шторм. У таку погоду ваш хлопець точно не з'явиться.
— Чекаємо до шостої нуль-нуль, — Воль спокійно глянув на годинник.
Чоловік не міг наказувати Хойєру, і це не був наказ. Проте така відверта констатація факту образила офіцера.
— Чорт забирай, я капітан цього судна! — розсердився Хойєр.
— Ми обидва виконуємо наказ, — зауважив Воль. — Вам відомо, що його віддали дуже високі органи.
Хойєр опанував себе. Молодий безвусько, звісно, має рацію. Капітан не може порушити наказ. А ось коли вони повернуться, можна буде написати в звіті, що Воль не дотримувався субординації. Щоправда, користі від цього буде мало: за п'ятнадцять років на флоті Хойєр дізнався, що штабні — самі собі закон.
— Якщо ваш хлопець настільки відчайдушний, щоб спробувати сюди дістатися сьогодні, то в нього точно не вистачить умінь, щоб вижити.
Воль відповів лише порожнім поглядом.
— Вайсман? — Хойєр гукнув свого радиста.
— Нічого, сер, — доповів той.
— У мене неприємне відчуття, що дві години тому те рипіння було від нього, — зауважив Воль.
— Навіть якщо так, то він надто далеко від місця зустрічі, — пояснив радист. — Хоча я б сказав, що це радше була блискавка.
— Якщо то був не він, то нічого. Але якщо він, то чоловік уже мертвий, — чванькувато мовив Хойєр.
— Ви його не знаєте, — у голосі Воля почулися якісь емоції.
Капітан вирішив нічого не відповідати. Звук двигуна трохи змінився — почулося якесь деренчання. Якщо посилиться, треба попросити механіків оглянути двигун. Може, вдасться уникнути наступного виходу з цим... майором Волем.
— Кави, сер? — зазирнув матрос.
— Якщо вип'ю ще хоч чашку, почну мочитися кавою.
— А мені принесіть, будь ласка, — Воль знову витяг цигарку.