— Небагато. Ваш головний, Ґодліман, каже, що вбивства в Лондоні — найменше, за що його можна заарештувати. Ми знаємо, звідки ви, тому неважко второпати, що тут до чого. Очевидно, що він небезпечний шпигун.
— Саме так, — підтвердив Блоггс.
Той кивнув.
— Що ви вже встигли зробити?
Кінсайд закинув ноги на стіл.
— Він же приїхав два дні тому, правильно?
— Так.
— Власне, тоді ми й почали його шукати. У нас є фото — думаю, зараз уже в кожного поліцейського в графстві воно є.
— Добре.
— Ми перевірили готелі та пансіонати, вокзал та автостанцію. Перевіряли уважно — хоча спочатку ми й не знали точно, що він тут. Щоправда, результатів нуль. Зараз ми знову перевіряємо, але особисто я переконаний, що він відразу поїхав з Абердина.
У кабінет увійшла жінка у формі констебля з чашкою чаю та великим сандвічем із сиром. Блоггс щиро подякував і поспіхом відкусив шматок.
Тим часом Кінсайд продовжував:
— Перший поїзд із вокзалу відійшов сьогодні вранці — наші люди його перевірили. І автобуси теж. Тож якщо він звідси поїхав, то або вкрав автівку, або ж його хтось підібрав. Про крадіжку машин поки що не повідомляли.
— От дідько, — Блоггс проковтнув великий шматок сандвіча. — Важко ж тепер буде вийти на його слід.
— Думаю, саме тому він і обрав такий варіант.
— Ще він міг би піти морем.
— У той день виходили тільки маленькі човни — на таких важко сховатися, щоб команда не помітила. Відтоді в море ніхто не виходив через шторм.
— А як щодо вкрадених човнів?
— Повідомлень не було.
Блоггс знизив плечима.
— Якщо погода така, що в море однаково не вийти, то власники човнів досі можуть і не знати, що судно вкрали.
— Шефе, ми про це не подумали, — зауважив один із офіцерів.
— Дійсно, — погодився Кінсайд.
— Може, звернемося до начальника порту? Він міг би перевірити наявність суден.
— Повністю згоден, — Кінсайд уже набирав номер, тримаючи слухавку. — Капітане Дуглас? Кінсайд говорить. Так-так, я знаю, що нормальні люди сплять. Та я ще й не почав. Хочу вигнати вас надвір під дощ, уявіть-но. Так-так, під дощ.
Офіцери засміялися, а Кінсайд прикрив слухавку рукою і зауважив:
— Це про моряків кажуть, що вони лаються як чортзна-що? Думаю, це абсолютна правда, — і знову заговорив у телефон. — Треба обійти всі причали та відмітити, яких суден зараз немає на місці. За виключенням тих, місцерозташування яких вам достеменно відоме. Запишіть мені їхні назви та адреси власників. І телефони, якщо є. Ага. Так. Я знаю. Ну, тоді з мене навіть дві. І вам теж доброго ранку, — Кінсайд повісив слухавку.
— Що, добряче вам дісталося?
— Якби я зробив зі своїм жезлом те, що він радив, я б ніколи більше не зміг сидіти. Думаю, на перевірку йому знадобиться десь півгодини, — Кінсайд закінчив жартувати й перейшов до справи. — А потім ще години дві нам треба, щоб перевірити адреси. Це хороша версія, але я все одно схиляюся до того, що шпигуна хтось підібрав.
— Я теж, — погодився Блоггс.
Двері відчинилися, і увійшов чоловік середнього віку в двобортному пальті карамельного кольору. Кінсайд і всі решта підвелися. Блоггс вчинив так само.
— Доброго ранку, сер, — привітався Кінсайд. — Дозвольте вас познайомити. Це містер Блоггс. Містер Блоггс — Річард Портер.
Вони потисли одне одному руки. У Портера було червоне обличчя з охайними вусами.
— Радий знайомству. Я той дурень, що підвіз вашого хлопця до Абердина. Пробачте, мені страшенно соромно, — він говорив без місцевого акценту.
— Я теж радий.
На перший погляд Портер здавався саме таким дурнем, який може підвезти шпигуна через півкраїни. Проте Блоггс знав, що нерідко за такою маскою простодушної доброти може ховатися прірва хитрощів.
— А як ви зрозуміли, що підвезли саме... вбивцю зі стилетом? — запитав Блоггс.
— Я почув про покинутого на шосе «морріса» — і збагнув, що підібрав свого попутника недалеко звідти.
— Ви бачили його фото?
— Так, звичайно. Я не розгледів його добре, бо протягом нашої подорожі було темно. Але я бачив достатньо, поки світив ліхтариком, а ще — поки ми їхали Абердином на світанку. Якби я лише ознайомився з фото, то не був би впевнений, що це він. Але зважаючи на те, що я підібрав його неподалік від місця, де знайшли «морріс», то в мене немає сумнівів.
— Зрозуміло, — мовив Блоггс, роздумуючи, яку ще корисну інформацію міг би повідомити цей чоловік. — І що б ви могли сказати про Фабера?
— Знаєте, він був страшенно втомлений, знервований і цілеспрямований. Саме в такій послідовності, — швидко відповів Портер. — І я відразу зрозумів, що він не шотландець.