Фабер засмутився. Ну от, тепер Девід щось підозрює, тому на його дружнє ставлення вже не варто розраховувати. Не те щоб це становило для нього якусь загрозу, але приємного було мало.
Девід швидко опанував себе, відштовхнув візок від столу й покотив його до задніх дверей.
— Я поки джип вижену, — пробурмотів він, коли накидав на себе плащ.
За мить у відчинені двері кухні ввірвалася буря й залишила по собі холод і вологу підлогу. Коли двері зачинилися, Люсі здригнулася і взялася витирати воду. Фабер підійшов і торкнувся її руки.
— Не треба, — вона кивнула головою на Джо.
— Ти поводишся, наче дурепа, — зауважив Фабер.
— Він, мабуть, здогадався.
— Якщо ти хоч на мить замислишся, то зрозумієш, що насправді це не має значення.
— Я так не думаю.
Шпигун знизив плечима. Знадвору почувся настирливий гудок машини. Люсі дала Фаберові плащ і пару високих чобіт.
— Тільки не розмовляйте про мене, — попросила вона.
Фабер одягнувся і попрямував надвір. Люсі зачинила двері на кухню та пішла його проводжати. На порозі агент озирнувся і поцілував її. Жінка охоче відповіла на поцілунок, потім розвернулася і зникла на кухні.
Фабер вийшов у зливу, обережно перейшов ціле море слизької багнюки та стрибнув у джип, який одразу ж рушив із місця. Машину було спеціально обладнано для безногого водія: автоматична коробка передач, гальма та акселератор виведені на ручки, а також спеціальний утримувач керма, щоб справлятися з авто однією рукою. За сидінням водія був спеціальний відділ для складеного візка, а над лобовим склом — для дробовика.
Кермував Девід дуже впевнено. І він мав рацію: замість дороги тут була лише вузенька стежка, що залишали після себе шини джипу. Дощ ущент заливав скло, машина постійно повзла на слизькому грунті — Девід усім цим насолоджувався: з цигаркою в зубах і дещо абсурдною (зважаючи на погодні умови) посмішкою на обличчі. Мабуть, таким чином він компенсував собі тугу за польотами.
— А чим ви займаєтеся, коли не рибалите? — спитав Девід, не випускаючи цигарки.
— Я звичайний службовець, — повідомив Фабер.
— А в якій сфері?
— Фінанси. Не те щоб я робив щось визначне, але...
— Мабуть, щось, пов'язане з держбюджетом?
— Так і є.
Навіть такі дурнуваті відповіді не спинили Девіда.
— І що, цікава робота?
— Та не сказав би, — Фабер зрозумів, що доведеться вигадати якусь історію. — Іноді доводиться розраховувати вартість якихось машин, але частіше просто перевіряю, щоби громадяни сплачували правильну суму податків.
— А що за машини?
— Та найрізноманітніші. Від авіадвигунів до канцелярських закріпок.
— Зрозуміло. Ну, всі ми робимо свій внесок у цю війну, — в'їдливо зауважив Девід, не маючи жодної гадки, що він не зможе цим образити Фабера.
— Я застарий для армії, — пояснив агент.
— А, тоді ви, мабуть, брали участь у Першій світовій?
— А тоді я був замолодий.
— Пощастило вам.
— Це точно.
Стежка загрозливо наблизилася до прірви, але Девід і не думав знижувати швидкість. У Фабера навіть промайнула думка, що він просто хоче вбити їх обох, — агент інстинктивно схопився за ручку.
— Вибачте, я надто швидко їду? — запитав Девід.
— Ви наче добре знаєте дорогу, — відповів Фабер.
— Вас це лякає?
Шпигун проігнорував запитання, і Девід трохи скинув швидкість, вочевидь, вдовольнившись враженням гостя.
Місцевість тут була доволі пласкою й майже без рослинності. Ґрунт деінде трохи здіймався, але пагорбами це назвати важко. Крім трави та кущів, було лише кілька дерев, які майже не захищали острів від непогоди. Мабуть, вівці Девіда Роуза — ще ті горішки.
— Ви одружений? — раптом запитав Девід.
— Ні.
— Мудре рішення.
— Ну, складно сказати однозначно.
— Мабуть, не обтяжуєте себе серйозними стосунками там у Лондоні, еге ж? — Девід кинув на Фабера хитрий погляд.
Агенту ніколи не подобались такі дещо поблажливі розмови про жінок, тому він різко відповів:
— А я вважаю, що вам неймовірно пощастило мати таку дружину, як Люсі.
— Справді?
— Так.
— Але нічого не може бути кращим, ніж різноманітність, правда ж?
На що ж він натякає, чорти б його побрали?!
— Ну, в мене не було можливості оцінити переваги моногамних стосунків, — відповів він.