— Це дані з генерального штабу німців за минулий тиждень.
Ґодліман прочитав:
Східний фронт: 122 піхотні дивізії,
25 танкових дивізій,
17 моторизованих дивізій.
Італія та Балкани: 37 піхотних дивізій,
9 танкових дивізій,
4 моторизовані дивізії.
Західний фронт: 64 піхотні дивізії,
12 танкових дивізій,
12 моторизованих дивізій.
Німеччина: З піхотні дивізії,
І танкова дивізія,
4 моторизовані дивізії.
Черчилль продовжив:
— Із тих дванадцяти танкових дивізій, що на заході, одна розташована на узбережжі Нормандії. Дві інші — добре відомі дивізії СС «Рейх» і «Адольф Гітлер» — базуються відповідно в Тулузі та Брюсселі й наче не планують переміщатися. Які з цього можна зробити висновки, професоре?
— Наша дезінформація працює, сер — відповів Ґодліман.
— Ось! — гаркнув Черчилль. — Вони не знають, що робити. Вони спантеличені. І всі їхні здогади щодо наших планів абсолютно хибні. Проте, — він витримав драматичну паузу, — генерал Вальтер Беделл Сміт, начальник штабу Айка, повідомив мені, що... — Черчилль відшукав на столі ще один аркуш та зачитав. — «Наші шанси закріпитися на узбережжі, особливо якщо німці будуть готові, становлять п'ятдесят на п'ятдесят», — він поклав сигару в попільничку. — Так от, наступ відбуватиметься п'ятого червня. Може, шостого чи сьомого — залежно від припливів. Ми вже почали збирати війська на заході. Техніка теж у дорозі. Для того щоб здобути ось ці шанси — п'ятдесят на п'ятдесят — нам знадобилося чотири роки і наші найкращі військові й інженери. Такого не було ще з часів Римської імперії.
Якусь мить він уважно дивився на Ґодлімана, а потім знову схопив своїми тонкими пальцями ручку:
— Професоре, мені не потрібні ймовірності. Мені потрібен Голка. Живий чи мертвий.
Потому Черчилль опустив погляд і почав щось записувати. Персіваль Ґодліман підвівся й без зайвих слів вийшов із кімнати.
27
Тютюн горить при температурі 800 градусів за Цельсієм, але зазвичай жар на кінці цигарки вкритий тонким шаром попелу, тому для того, щоб спричинити опік, треба притиснути цигарку до шкіри й доволі довго потримати. Звичайний дотик не залишить жодного сліду, навіть на оці (бо в такий момент людина рефлекторно зморгне). Цигарки кидають лише аматори. Професіонали ж (а в світі є не так уже й багато професіоналів необмеженого рукопашного бою) не звертають уваги на такі дрібниці.
Саме тому Фабер ані на мить не відволікся, коли в нього полетіла запалена іскра. Агент ухилився праворуч, і вона просто впала на металеву підлогу джипа. У той самий момент шпигун схопився за рушницю Девіда — і в цьому й полягала його помилка. Треба було вихопити стилет і вмить убити чоловіка. Так, була крихітна ймовірність, що Девід встигне вистрелити, але він навряд чи колись стріляв у живу людину — чоловік точно завагався б і дав Фаберові можливість себе вбити. За цю помилку агенту довелося дорого заплатити.
Девід обома руками схопився за зброю: лівою — за дуло, правою — біля засувки. Коли рушниця відділилася від утримувача приблизно на шість дюймів, Фабер схопив вільний кінець дула однією рукою та смикнув на себе. Девід тримав міцно — на мить дуло завмерло, вказуючи на вітрове скло.
Фабер був достатньо сильним чоловіком, але Девід — неймовірно сильним. Чоловік пересувався завдяки своїм рукам, плечам і спині протягом чотирьох років, тому його м'язи були більш дужими, ніж у звичайної людини. Крім того, Девід мав перевагу: він тримав рушницю обома руками перед собою, а Фабер — лише однією рукою і під незручним кутом. Чоловік смикнув зброю сильніше, і рука агента піддалася. У цю мить дуло рушниці повернулося до шпигуна й вказало на його живіт. Палець Девіда лежав майже на спусковому гачку — так близько небезпека ще не підбиралася до Фабера.