Потому шпигун важко підвівся й повільно пошкутильгав до перекинутого джипа.
28
Персіваль Ґодліман відчував рішучість і навіть натхнення, але коли він замислився над своїми почуттями, йому стало моторошно.
Усі ці підбадьорливі розмови — це ж для солдафонів! Інтелектуалів не беруть натхненні промови. Професор знав, що весь цей спектакль був заздалегідь зрежисований, аж до тону голосу. Але все одно це подіяло на Ґодлімана. Він купився, наче капітан шкільної команди з крикету на дешеві промови тренера.
Поки професор дістався до свого кабінету, йому вже свербіло діяти. Парасолька і плащ залишилися в шафі, і Ґодліман глянув на своє відображення в дзеркалі. Важко було не помітити зміни на обличчі, які відбулися з тих пір, як чоловік став мисливцем на шпигунів. Якось професору випадково трапилася на очі його фотографія, зроблена в 1937-му на семінарі в Оксфорді — і, як не дивно, тоді він виглядав старшим. Бліда шкіра, рідке неохайне волосся, погано поголені щоки, старечий одяг... Тепер же зміни були дійсно кардинальні: неохайна зачіска зникла (Ґодліман почав голитися майже налисо, лишаючи трохи волосся ззаду та з боків), а дешевенький учительський одяг професор змінив на дорогі костюми. Навіть його обличчя стало більш мужнім — хоча, може, так тільки здавалося. Та все-таки голитися чоловік став охайніше, а його очі сяяли по-новому.
Ґодліман сів за стіл і запалив цигарку. Власне, лише поява цієї звички його засмучувала: почався кашель. Кинути вже не вдалося, звичка швидко пустила коріння. Під час війни курили майже всі — навіть деякі жінки (що не дивно, адже коли починаєш виконувати чоловічу роботу, з'являються й чоловічі грішки). Ось дим знову зачепив горло, і професор закашлявся та відклав цигарку на жерстяну кришку, яку використовував замість попільнички. У війну стало важко з посудом.
Натхнення — це, звісно, добре, але коли ти повинен робити щось нездійсненне, то користі з тієї наснаги — нуль. Професору згадалася його курсова робота про подорожі маловідомого середньовічного монаха Томаса (Ґодліман простежував шлях мандрівника за п'ять років). Найбільшою проблемою під час дослідження став період, коли неможливо було зрозуміти, де перебував монах протягом восьми місяців — у Парижі чи Кентербері. Це ставило під загрозу цінність усієї курсової роботи. Потрібну інформацію не вдавалося знайти в жодних записах — це означало, що не було навіть мізерної можливості дізнатися про місцеперебування Томаса. Озброєний юнацьким оптимізмом, Ґодліман не захотів миритися з цим і переконав себе в тому, що десь точно має бути потрібна інформація. І це незважаючи на те, що в середньовіччі дуже мало подій відображалися в хроніках. Ґодліман припустив: якщо Томас перебував не в Парижі і не в Кентербері, то, мабуть, він був у дорозі. Дійсно, в Амстердамському музеї майбутньому професору вдалося відшукати запис, з якого стало відомо, що у Франції Томас сів на корабель, який прямував у Дувр. Проте судно збилося з курсу й розбилося коло узбережжя Ірландії. Ця курсова робота стала зразковим історичним дослідженням, і пізніше не в останню чергу завдяки їй Ґодліман зміг здобути звання професора.
Можливо, такий самий метод згодиться і тут?
Звичайно, скоріш за все Фабер потонув. Якщо ні — то, напевне, він уже в Німеччині. Але жодна з цих версій не передбачає розвитку дій, тож розглядати їх не має сенсу. Приймаємо за робоче припущення, що Фабер живий і перебуває на якомусь шматочку суші.
Ґодліман вийшов з кабінету та спустився в кімнату з мапами. Тут перед мапою Європи з цигаркою в зубах стояв його дядько, полковник Террі. У штабі таке видовище тепер не рідкість: військові вищих чинів, що задумливо розглядають мапи й намагаються оцінити шанси англійців у цій війні. Рішення вже прийняте, механізм уже запущено — і тепер лишається тільки чекати та дивитися що з того вийде. Террі побачив племінника.
— Ну що, як тобі Черчилль?
— Він пив віскі, — відповів Ґодліман.
— Та він увесь день п'є, але на нього це, схоже, не діє. Що він сказав?
— Хоче бачити голову Голки в себе на столі, — Ґодліман підійшов до карти і ткнув пальцем в Абердин. — Слухай, уяви, що ти маєш вислати субмарину за своїм шпигуном. На яку мінімальну відстань можна безпечно підійти до берега?
Террі став поруч і уважно подивився на мапу.
— Я б ближче як на три милі не підходив. А взагалі краще зупинитися десь миль за десять.