— От паскудник! — рубонув у повітря й підскочив до вікна.
— Що він уже учудив?
— Лікарняний собі виписав, — процідив Андрій. — Ну, нехай тільки зайде, недомірок капловухий…
Ксеня хихотнула.
— Узагалі нічого смішного, — гаркнув Андрій, навіть не глянувши на неї. — Він спалив кримінальну справу. Всі матеріали, фото — все!
Усмішка вмить стерлася з Ксениного обличчя.
— Андрію, у що ми вляпалися?
Андрій гримнув урною об стіл і сів у куток.
Хряснули двері й увійшов зопрілий Субота.
— Колеса мені порізали, тварі! — він втер рукавом чоло й обвів їх втомленим, спустошеним поглядом.
Урну на столі не помітив.
— То ти вже не дуже спішиш? — єхидно запитала Ксеня.
Він кинув на неї лихий погляд, але промовчав. Пройшов до свого кабінету й упав навколішки перед шафою. Задзвеніли пляшки. В одній із них були якісь жалюгідні рештки, й дільничний рвучко зірвав кришечку. Горілки не вистачило навіть на те, щоб відчути гіркоту на язиці. Субота пожбурив пляшку долі і весь якийсь стеряний вийшов до Андрія й Оксі.
— Кстаті, в неї обидві руки на місці, — сказав він.
— А чия ж то була рука? — здивувався Андрій, на мить навіть забувши про спалену течку.
Поліцейський не відповів. Аж раптом ляснув себе по чолу і знову втік у кабінет. Загуркотіли шухляди столу, а за секунду Субота повернувся, тріумфально тримаючи в руках подарункову коробку з якимось лікером.
— Що, дирболизнемо? — весело запитав він і відкрив.
Пляшка була пуста.
— Думав, іще осталося… — сумно зітхнув поліцейський.
— Ти б поставив на стіл, — турботливо запропонував Андрій. — Далі від гріха.
Субота, либонь, занадто занурився в роздуми, бо не відчув підступу і мовчки поставив пляшку. Й лише тоді розгублено звів очі:
— Шо?
— Капшо! — прогарчав Андрій і, схопивши зі столу урну, рішучо, мов гарматне ядро, рвонув до Суботи. — Ти що начворив, гівнюк?
Зметикувавши, що насуваються неприємності, Субота скоцюрбився в очікуванні удару і виставив уперед руку. Та Андрій не збирався бити. Він спритно впіймав поліцейського за великий палець і, зігнувши в долоні, крутонув, як рубильник. Дільничний завив і, замружившись від болю, опустився на коліна.
— Якого хріна ти витворяєш? — спокійно і навіть безжурно запитав Андрій.
Він тицьнув урну Суботі під носа, як шкодливому кошеняті. Ліва рука дільничного раптом ковзнула за пояс. Андрій викрутив пальця так сильно, аж Субота закричав.
— Руку! Щоб я бачив!
— Це напад… На поліцейського… — проскімлив той, але руку слухняно підняв над головою.
— Матиму на увазі, — кивнув Андрій і відставив урну вбік. Його долоня пірнула Суботі під куртку й вицупила з-за паска пістолет. — Краще, щоб ти пояснив усе просто зараз.
— Це моя папка… — дільничний кривився з болю. — Лічна… Вона ззаду підписана… Була…
— І як же так вийшло, що твоя особиста папка так глибоко і всеохопно ознайомила мене зі справою? — поцікавився Андрій і присів поруч із Суботою навпочіпки, не послаблюючи хватки.
— Це не я… — хрипів Субота, хапаючись рукою за плече. — Не я їх усіх убив, я клянуся… Ми не знаємо, хто… Ніхто не знає… Зламаєш пальця… Зламаєш, гад, відпусти!
Андрій розтиснув долоню. Субота не втримався й упав.
— Оце вже цікаво, — Андрій повернувся до ослона й умостився на нього з виглядом господаря. — А я ж не про це питав. Схоже на щиросердне зізнання, еге?
Він подивився на Оксі. Та відверто схвально все це спостерігала.
— Тому ти в мене заяву брати не хотів? — запитала вона.
— О, все ж складається! — підтакнув Андрій.
— Що там у тебе складається! — загарчав Субота. — Віддай табельне!
— А давай я тобі ще раз усе розкажу, бо ти, бачу, не второпав. Ти знищив матеріали у справі. Дуже дивні матеріали, враховуючи, що містили вони допит поліцейського Суботи, підписаний самим Суботою. І що сам Субота записав себе як підозрюваного в серійних убивствах. Це така чесність, Віталік? Чи роздвоєння особистості?
Ксеня аж очі вирячила — таке їй на думку не спадало.
— Це, чесно, не я… — тільки й мовив поліцейський.
Він мав жалюгідний вигляд.
— Піднімайся й побалакаємо нормально, — запропонував Андрій.
Субота кивнув і незграбно підвівся з підлоги. Його пістолет Андрій засунув собі за пояс.
— Ходім у кабінєт, — попросив дільничний. — Я розкажу все, що знаю.