— Опустиш руки, пропустиш у голову, — він усміхнувся. — Життя — це ринг. Буває так, що у твоєму кутку нікого нема.
— Уже є.
Він здивовано поглянув на Ксеню. Вона раптом викинула цигарку, ступила до нього і взяла за лікті, так наче хотіла поцілувати.
— Я теж тепер у твоєму кутку, — стиха мовила вона.
І хотіла продовжити, але знітилася й замовкла. Вони стояли занадто близько, щоб просто розмовляти, але кожне соромилося розірвати цю дистанцію першим. Обоє ніяково мовчали. Ксенія зіскулилася й щільніше загорнулася в пальто. На мокру хустину в неї на шиї холодно було дивитися. Андрій звів руку й обережно торкнувся до тканини. Вона смикнулася, наче перелякана тварина.
— Покажи мені. Не потрібно таємниць, добре?
Вона поглянула довгим, наче аж благальним поглядом. Так дитина, опинившись у біді, дивиться на незнайому людину.
— Ні, — рішучо підтиснула губу. — Це нікого не стосується. Лише мене.
Розділ 46
Він чи не він
У під’їзді пахло вологою. Павло Борисович подзвонив і нервово озирнувся. Не хотів, щоб його тут хтось бачив. Сусідські двері впиналися йому в потилицю байдужими поглядами «очок», і він мимохіть зіщулився, уявляючи, що за кожними зараз, примруживши око, завмер допитливий споглядальник. Із квартири пролунало приглушене «Іду-йду!» Він осмикнув на собі пальто.
Довелося вдягти улюблене кашемірове, яке він беріг для особливих оказій. Навіть сьогодні на площі поверх костюма був у «алясці». Але тепер усе це в пранні, і Павло Борисович був змушений вбратися так, наче зібрався на омріяне відкриття заводу.
Нарешті заклацали замки. Він нетерпляче переступив із ноги на ногу.
— Заходьте! — гукнули з-за дверей.
Він відчинив. У ніс ударив ядучий, кислий запах, ніби й знайомий, та водночас виникало відчуття, що такий сморід він відчуває вперше в житті.
— Боже мій… — Павло Борисович скривився й аж закліпав, так наче чистив цибулину. — Чим так смердить?
Літня жінка в інвалідному кріслі діловито крутнулася у вузькому темному коридорі й зникла в надрах квартири.
— Не смердить, а пахне! — гукнула вона з іншої кімнати.
Павло Борисович зачинив за собою двері і клацнув вимикачем.
— Роззувайся! — ніби читаючи його думки, гукнула жінка.
— Точно? — запитав він і, вагаючись, втупився в брудну підлогу.
— Капці взуй!
Зітхнувши, він скинув дорогі лаковані туфлі. Двома пальцями взяв із полиці для взуття пару старих хатніх капців. Гидливо зморщився й поставив їх на місце. Пішов у шкарпетках.
Тісна кухня була геть обтикана тліючими ароматичними паличками. У склянках, пляшках, чарках — вони стояли повсюди. На брудній газовій плиті щось кипіло в алюмінієвому ковшику. Пряний аромат паличок домішувався до смороду, й ставало ще гірше. Павлові Борисовичу до горла підступила справжнісінька нудота, він квапливо дістав із кишені хустинку і притиснув її до носа.
— Тут здохнути можна… — прохарчав він.
— Та прямо таки! — відмахнулася жінка і по-діловому збільшила вогонь під ковшиком. — Упарена урина пахне сушеними яблуками.
— То це сеча?!
— Урина! У ній біогенні стимулятори. Потужний лікарський засіб!
Мер судомно лигнув:
— Твій син знає, чим ти лікуєшся?
— Мій син ніякого біса не петрає в медицині.
— Можна подумати, це — медицина…
— Це Шивамбукальпа! У мене від неї, до речі, сивина почала зникати!
— Від чого? — не второпав Павло Борисович. — Я думав, ти в коліно втираєш…
— У коліно я втираю часник. Упарену урину — всередину, по дві столові ложки.
— Ти сечу п’єш, — насилу промовив Павло Борисович, притиснув хустинку до губ і приплющив очі.
— Урину, — виправила жінка.
— Ненормальна…
— Про це навіть по телевізору говорять! — відмахнулася жінка. — Йому я теж сказала: «Спершу подивися передачу, а тоді виступай!» А він, знаєш що? «Мене, — каже, — скоро теж по телевізору покажуть». Я сміялася!
— Може, й даремно, — понуро зауважив Павло Борисович.
— Що даремно? — не зрозуміла жінка.
— Сміялася. Давно він заходив?
— Ну а ти як думаєш? Як я без нього: ні в душ піти, ні поперек розтерти!
— Ти сама себе загнала в це крісло.
— Можна подумати, було б краще, якби мене сюди роки загнали! — обурилася жінка. — І він теж: «Коліно, — каже, — розходжувати треба, а не берегти». Паличок понаставляв — запах йому не нравиться. А як на мене, то від нього після роботи втричі хуже тхне. Це, по крайній мірі, природа!