— А коли погасло світло? — запитав Андрій.
— Коли погасло світло, цей баран Науменко впустив мого телефона! Я шукав його. Реально навкарачки по снігу повзав, шукав! Свєт врубали, я й кажу йому: «Шукай давай, шо стоїш!» Переляканий, правда, був… — Субота несподівано замислився. — Да, переляканий. І дихав, кстаті, важко. Але міг і просто нєрвнічать — на нього Тупогуб так накричав по телефону…
Субота засопів, знову почав уважно вдивлятися в їхні обличчя й помітно лигнув.
— Ви шо, справді чи шо… — Субота раптом відчув, як страх запхав йому за комір свої пальці й шкребе по спині кострубато обгризеним нігтем. — Це не я! Не я це! Нафіга б я тоді з вами оце сидів!
— Щоб знайти відбувайла, — буркнула Оксі.
— Да вона ж вальтонутого свого вигороджує, Андрюх! Її чоловік — це ж проби нема де ставити! Я в отій папці прочитав! Знаєш, як умерла його перша жінка, Оксі?
— Він ніколи не був жонатий, придурок!
— Нехай буде дівчина — так і ви ж, тіпа, не жонаті! Як думаєш, чого він у Борисоча на побігушках?
— Нічого не зрозуміла… — розгубилася Ксенія.
— А тут і понімать нема чого! Кажу ж вам, у цій папці було все і на всіх! Дак от, Арсен свою прошлу дівчину вбив у припадку ярості. Це ще до мене діло було. Хочете подробностів? Я думаю, це Тупогуб його відмазав, щоб він не сів. Не важно. А потом — любовники оцеї дурепи…
— Заткнися!
— А ти думала, ніхто не знає, Ксюшечка? — єхидно запитав дільничний. — Думала, йому просто так усе з рук сходить?
— Не слухай його! — рубонула Ксенія, обернувшись до Андрія. — Він усіх з гівном змішає, щоб на нього не подумали!
— Ти больна чи шо! — образився Субота. — Я ж правду сказав.
Тоді Оксі рвучко підсунула до себе течку і висмикнула за кутик якесь фото.
— Ось! Це Люда Карпенко! Нащо ти фотографував її труп?
— Ти не слухала мене чи шо! — обурився поліцейський. — Я пів часа розказував — у цій папці є все! Увесь розклад! Шо було, шо буде, чим серце вспокоїцця! Я теж значала думав був, шо хтось підкидає чи в такому дусі. От тільки ця папка в мене все времня у сейфі.
— Віталік, — серйозно мовив Андрій. — Ну такого ж не буває.
— Не буває?! Ладно! Осьо!
Він недовго попорпався в течці й ляснув об стіл кольоровою світлиною.
— Нате! Откуда це, по-вашому, якщо її тіки знайшли?
На фото на снігу просто біля ковша ротора лежала верхня половина спотвореного Христининого тіла.
Оксі закашлялася й зігнулася навпіл, затуливши рукою рота.
— Тіки не на пол! — вигукнув Субота. — Не тре’ на пол, Оксі!
— Відро… — крізь зціплені зуби сказала Ксеня, і він рвонув до вбиральні.
Вона вмить випрямилася, вхопила Андрія за рукав і зашепотіла на вухо:
— Це він! Він сфоткав Христину, а тоді зайшов у студію навпроти і роздрукував! П’ять хвилин часу! Може, й сам не усвідомлює! Може, в нього й справді дві особистості!
Повернувся Віталік із відром, і Ксеня вмить замовкла. Вона дуже правдоподібно ковтала слину і важко дихала.
— Мені вже краще… — прошепотіла вона. — Ти все-таки придурок…
— Я просто доказати вам хотів! — пояснив дільничний, і на його вустах заграла недоречна посмішка.
— Що пропонуєш робити? — запитав Андрій.
— Тут нема шо думать — треба Арсена брать. Він сильний, гад. А нам же тре’ його прижать — шоб признався. Поняв?
Ксеня випросталася, намірившись щось сказати, але Андрій м’яко поклав долоню на її зап’ясток і легенько стиснув.
— Що? Тобі знову погано? — і підморгнув так, щоб бачила тільки вона.
— Є трохи… — Оксі повільно кивнула.
— Відро ближче підсунь! — запереживав Субота.
Андрій обернувся до дільничного:
— Чуєш, а чому в чарівній папці немає фоток, як маніяк убиває жертву? Ну, щоб точно все знати? Або ж так щиросердне зізнання… Чому всі справи тут — незавершені? Якщо тека знає все наперед…
— Ось! — Субота засяяв і сів коло столу навпроти них. — У папці — начало! А довести до ума должин я, поняв? Це іспитаніє. Власть! А ти докажи, шо достойний!
— Он воно як… — промовив Андрій, і вони з Оксі перезирнулися.
— Ходімо обідати, — запропонувала раптом вона. — Заодно голови провітримо.
— Тіки табельне оддайте, — буркнув Субота.
Андрюха віддав йому пістолета і вийшов перший. Щойно за ним зачинилися двері, Ксюха, покинувши вовтузитися із застібкою, підскочила до Суботи:
— Що ти пообіцяв за те, що в тебе заберуть папку? — зашипіла вона.
— Гоніш чи шо… — Субота вкрай непереконливо показав здивування. — Хто пообіщав?