…Звір осмілів. Вони проминули освітлену площу, і тепер він ішов так швидко, що здатен був її наздогнати, вдавшись до одного-єдиного спринтерського ривка. Йому лише потрібно було, щоб вона звернула до подвір’їв. І ось Ксенія, немов улягаючи його бажанню, пірнає у провулок, освітлений тільки світлом із вікон, і вже місить снігову лемішку поміж рядами складених дров, наближаючись до «вчительського будинку», оточеного незаймано-білим снігом.
Пора. Звір вийняв ножа і пришвидшив крок, радіючи, що мороз занадто слабкий, і сніг не тріщить під ногами. Досі він завжди заманював своїх жертв туди, де немає ризику, що його заскочать. Де жертва аж доти не розуміє, що попалася, доки він не запхне їй до рота туго скручений кляп. Але відколи змушений був учинити це на центральній площі, коли одна секунда могла вирішити все… Відтоді він зрозумів, що немає нічого солодшого за таке полювання.
І він побіг.
Щось темне полетіло йому в лице. Устиг втягнути голову в плечі й подумати: «Камінь», відчув удар у чоло, зашпортався й упав, якимсь дивом не поранивши ножем сам себе.
Подумки лаючись, неоковирно вовтузився в заметі. Нарешті сів, відпльовуючись од снігу. Знайшов поглядом жертву, що вислизала. Ксеня вже проминула «вчительський будинок» і саме відчиняла важкі двері готелю «Сяйво». Звір сплюнув. За кілька кроків од нього на стежинці кумедно плигала якась пташка. Схожа на горобця, але не горобець. Видно, зламала крило, коли врізалася в нього. Звір застогнав і щосили метнув у неї ножа, але, ясна річ, промахнувся, а потім іще довго шукав його в снігу.
У Євангелії від Матвія і справді знайшовся п’ятий розділ, вірш сорок другий.
Хто просить у тебе, то дай, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся від нього.
Андрій мимоволі пригадав довгий перелік Христининих колишніх, і слово «дай» зазвучало з огидною двозначністю. Що ж, на цей вірш вказує «неправильна кісточка», тепер варто пошукати «правильну». Оскільки ніде, крім п’ятого розділу, сорокових віршів не було, стало ясно: правильні комбінації теж слід шукати тут — себто міняти двійку. Тоді потрібні комбінації 5:41 і 5:46. Андрій виписав обидва вірші в блокнот.
Він записав їх у рядок, і вони неймовірним чином склалися в одну думку.
А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?
Усе сходиться: він не любив її, й вона це бачила. А він наполягав, що це не має значення. І що любити варто навіть таких, як він. От лише…
Андрій скочив так рвучко, аж стілець загримів на підлогу, а він і не помітив. Замружився й відчув, як на нього навалюється слабкість, а ноги ватяніють. Непрохана думка стугоніла в потилиці тупим тріпотливим болем. «Аж ніяк не обов’язково! — заявив він їй. — На це взагалі нічого не вказує!» Але ви ж знаєте, як складно сперечатися з інтуїцією. А інтуїція Андрієва кричала, волала одне і теж: «Ти вбив невинуватого! Знову вбив невинуватого!» Андрій стояв так доволі довго. Арсен — садист і соціопат, невже не ясно! Він, авжеж, це він! Та все ж уявити, як Арсен намагається знайти влучну цитату в Біблії, було дуже складно. Аж так складно, що підлога починала вислизати з-під ніг, й Андрій узявся за край столу.
— Срати, грати, — сказав він уголос.
Згадалася сестра. Як він ображав її, адже був упевнений: дівчинка навмисне виставляє його дурником перед матір’ю, щоб видаватися на його тлі розумничкою. І як хотів, щоб Надійки не було в його житті. Він навіть мріяв про це, коли засинав, — що є лише він і мама… Але ж її смерті він точно не хотів. Ніколи в житті й не думав про таке! А вийшло, що його бажання збулося найбуквальніше і найжахливіше.
Увесь час отак. Він зовсім не хоче того жахіття, яке відбувається. Та щоразу воно стається через нього. Поганий у поганому світі. Він увесь час робить усе не так.
— Ти все зробив правильно, — шепотів собі Андрій. — Хай там як, а в нього був ніж, тому…
Він закусив губу і заплющив очі, силкуючись вгамувати істеричний голос сумління.
Ота єдина думка, задля якої варто дихати і жити далі, не спадала йому на гадку непростимо довго. А коли нарешті виникла, гравітація повернулася так різко, що він насилу встояв на ногах. Ця думка була яскравим, наче спалах короткого замикання, усвідомленням того, що як Арсен не вбивця, то короткий шлях до порятунку дівчинки Наді ще існує.
Тому що справжній маніяк і досі живий.