Андрій, Захар і Ксенія негайно пішли до виходу, простуючи вздовж погаслої гірлянди.
Поліцейський Субота йшов аж ніяк не до виходу. Він шарпався коридорами, намагаючись знайти відгалуження, в яке проклав свою гірлянду Андрій. Та виявилося, що він геть не орієнтується. Перехрестя. Знову перехрестя… Двічі Субота панікував і повертався, й тому заплутався остаточно. У якийсь момент він опинився на черговому розгалужені й розгублено завмер. Йому видавалося, перехресть більше не має бути… Заблукав! І раптом дільничний квапливо вимкнув свій ліхтарик і притиснувся до стіни, — неподалік показалася підсвічена світлом телефонного ліхтарика кремезна постать у дихальній масці. Субота нервово зітхнув і міцно стиснув гайковий ключ.
Другою людиною, що заблукала, була Гала.
Вона так сильно заглибилася в катакомби, що заграви блимавої гірлянди не стало видно задовго до того, як вона погасла. Дівчина стояла в непроглядній темряві та гробовій тиші. Відчуття, яке гнало її вперед, шамотіло, що треба ступити ще кілька кроків.
А що як під ногами виникне провалля? Треба забиратися. Не пороти дурниць і йти туди, де є світло. Та хтось настирний у неї в голові благав ступити іще крок у пітьму.
І вона ступила.
Нога об щось вдарилася. З несподіванки Гала оступилася, скрикнула і впала. Ставши навколішки, заходилася нишпорити довкола, майже впевнена, що зараз руки наткнуться на дочку, що згорнулася під стінкою, й вона почує, як та скаже «мама». Але це був просто великий круглий камінь.
Вона розплакалася. Потім довго стукала гайковими ключами в темряві. Нарешті, опанувала себе і пішла назад. Аж ось, коли Гала пройшла доволі довго, коли коридор пішов угору, тоді знову став рівний, вона раптом подумала, що давно вже мала побачити світло гірлянди. Та й дійти до гірлянди вона давно вже мала, та довкола і далі панувала пітьма, і єдиним її орієнтиром була шкарубка поверхня стіни, до якої вона торкалася рукою.
Пояснення було лише одне — впавши, вона втратила орієнтацію й пішла в протилежний бік. Вочевидь, від того місця коридор піднімався в обидва боки… Принаймні зараз вона точно мала би бачити блимання гірлянди, а його нема. Гала з тривогою намацала датчик повітря в дихальному апараті. Їй навіть нема чим посвітити, щоб подивитися на нього… І вона утнула те, чого ніколи би не зробила, знаючи, що згасла гірлянда лежить простісінько в неї під ногами — вона розвернулася й пішла назад.
Субота нервово намацав пістолет, але діставати не став. Кидатися на Андрюху з ключем було справді страшно, але звук пострілу буде тим самим, що і явка з повинною. Слід усе зробити тихо. І в ідеалі — затягнути потім цього кабана в котрийсь із бічних проходів. Нехай думають, що він заблукав.
Поліцейський притиснувся до стіни. Той, хто в такій темряві користується ліхтариком, не бачить нічого за межами світлової плями, але Суботі однак здавалося, що Андрій помітить його і негайно почне дубасити головою об стіну. А він навіть не встигне дістати пістолет…
Через напруженість дільничний поліцейський навіть дихати перестав. А тоді, щойно його жертва ступила на перехрестя, кинувся вперед, наче пес із підворіття. Хіба що приблудні пси намагаються вхопити за ногу, а Субота цілився точно в потилицю.
Удар пролунав глухо, майже нечутно. Субота не відчув віддачі в долоні — так, якби влучив ключем у щось м’яке, і квапливо замахнувся вдруге, та здоровань уже впав ницьма, не зронивши жодного звуку. Віталік вискочив йому на спину й, мов зачмелений, завдавав ударів знову і знову, аж поки не почало чвакати.
Так сталося, що з усіх п’ятьох біля виходу першою опинилася медсестра Ксенія. Підсвічуючи собі телефоном, дівчина йшла вздовж неживої темної гірлянди, аж раптом почула тривожне «взззумм-взззумм-взззумм», що розлилося каменярнею. Звук був дивний. Тут, у підземеллі, він видавався ні на що не схожим.
Незабаром вона проминула кімнату, що пахла креозотом, і ось попереду — жерла двох стічних труб, які мляво жевріли жовтим. Дивний звук ішов від великого вентилятора в одній із них. Хтось увімкнув його. Судячи з утробного підвивання, електромотор працював на межі можливостей. «Наче зараз вибухне», — подумала Ксеня, і про всяк випадок стишила крок. Потік повітря ворушив її волосся, відкидаючи довгі пасма на обличчя — вентилятор не нагнітав, а витягував повітря з каменярень. Вона подумала, що це, либонь, Захар нащось увімкнув його. Тоді він має бути десь тут. І Ксеня ступила в порожню трубу.
І вже як вийшла в іржавий басейн каналізаційного колектора, ніс у ніс зіштовхнулася зі Звіром.