Підійшов до Наді. Сів навпочіпки й обережно її підійняв. Вона притиснулася й сховала личко в нього на грудях. Боїться.
— Я поведу тебе за ручку, зможеш іти?
Дівчинка не відповіла. Він підняв її підборіддя й подивився в обличчя.
— Тільки спочатку надінемо таку штуку, як оце в мене, добре?
Мовчить. Він знову надів свій апарат і показав їй — не страшно. Плесь! Плесь-плесь! — плеснула Надя й почала роздивлятися його крізь сплетені пальці.
— А тепер ти, — він відкрив клапан і надів на неї іншу маску.
Вона не заперечувала. «Їй занадто страшно», — подумав Андрій.
— От розумничка, — неголосно сказав він. — А тепер ходімо. Ходімо звідси.
Вони підвелися, Андрій м’яко потягнув її за руку і повів туди, де погасла гірлянда вказувала дорогу до виходу. І вона пішла, притулившись до його стегна.
Там, попереду, після багатьох поворотів і розвилок, по той бік кімнати, що пахла креозотом, старий вентилятор перейшов із монотонного «взззумм-взззумм-взззумм» на старече «взургх-взургх-взургх». Раптом щось тріснуло, і на корпусі електромотора спалахнула блакитна іскра.
Наступної миті в каменярнях під Буськовим Садом розверзлося пекло.
А десь далеко-предалеко від Буськового Саду в напівпорожній нічній лікарні біля реанімаційного відділення сидів сумний Валерка.
На важких дверях клацнув замок. Валера вмить підвівся, ніби очікуючи старшого за званням. Вийшов лікар. Навіть не глянувши на нього, встромив у зуби цигарку і приспішив сходами.
— Немає новин? — запитав услід Валера.
— Як будуть, то скажемо, — буркнув той.
Валерка зітхнув:
— У вас цигарка не тим боком.
— Що?
— З фільтра зараз підкурите…
Лікар вийняв цигарку й насуплено втупився в неї.
— Дякую… — він повернувся на кілька сходинок. — Просто ніхто не дасть вам прогноз, розумієте? Стабільно тяжкий. Багато крові втратив. Будемо надіятися, правильно? Але тут уже…
І він промовисто розвів руками.
Низький гуркіт далекого вибуху розійшовся підземними коридорами в унісон із відчутним здриганням породи.
Андрій завмер. Надя сховалася за його ногу.
Зі стелі посипалася пилюка, і їхнього волосся торкнувся повів теплого, наче аж спекотного вітерцю. Андрій підняв руку з телефоном і освітив пустий прохід. Якийсь час нічого не відбувалося, і він просто стояв, не знаючи, що робити і чого чекати.
І раптом з’явилися щури. Вони бігли звідти, де мав бути вихід, наче бурхливе джерело, що цілком складалося з живих метушливих тіней. Надя дужче притиснулася до Андрія, і чути було, як часто вона задихала під своєю маскою. Андрій і сам сторопів, його накрив якийсь аж забобонний страх на вигляд щурячого потоку, і він тільки ширше розставив ноги, наче боявся, що пацюки потягнуть їх за собою. І лише коли гризуни почали оббігати їх, наче й не помічали, він раптом збагнув: треба за ними! Хоч би куди бігли щури, вони біжать до виходу.
Підхопив Надю на руки, і вмить його прохромив гострий біль у животі та в боці, але вибору він не мав. Зціпивши зуби, тримаючи телефон так, щоб не втратити пацючий потік, Андрій побіг слідом.
Вогонь розливався стелею, й тому видавався якимсь неприродним. Живим. Диявольським. Він метався від проходу до проходу, як сп’янілий од крові хижак. Іноді пробирався під склепіння наповнених метаном прощілин або діставався до газових кишень у коридорах під самою поверхнею, й тоді гуркотіли вибухи, обвалювалася стеля, вистрілювали пелехи вогню, і сам лабіринт здригався так, наче земля намірилася от‑от розколотися й поглинути його.
Там, нагорі, полум’я вже гуло в залах закинутого заводу, вигризаючи все, що можна було спалити, і чорний густий дим потягнувся над селищем. Вистрілювали з-під снігу решітки дощових каналізацій, і на засніжених вулицях, немов вогняні демони, здіймалися жовтогарячі стовпи. Займалися, немов солом’яні, сараї й закинуті хати, роззявляли вогняні пащі викопані в землі погреби.
У своєму кабінеті схопився за телефон мер Павло Борисович Тупогуб. Ясна річ, він не зміг додзвонитися ні начальникові пожежної станції, ні дільничному. Голова завмер коло вікна, спостерігаючи, як над його селищем здіймаються нові й нові стовпи диму. Домашній сир із фруктами так і лишився недоїдений у мисці на його столі.