Бармен щосили пожбурив у неї стос картонних стаканчиків, але не влучив. Черниця зайшлася дзвінким, високим сміхом.
— Краще покажи йому Хантера, — пробурчав бармен і заходився витирати барний прилавок.
Черниця глянула на Андрія, наче перевіряла, чи він готовий, потім відійшла на крок і театральним жестом вказала на щось позаду:
— Па-бам!
У неї за спиною стояв столик з усіляким дріб’язком для відвідувачів — кришечки для стаканів, цукор, трубочки, серветки… Посеред столу красувалася велика клітка, в якій спокійнісінько ворушив вухами здоровецький бурий кролик.
— Ух ти! — здивувався Андрій.
— На ось, — мовив бармен і простягнув черниці тарілку, — хай пожере!
У ній було щось темне. Темно-червоне, щоб точніше. Черниця охоче взяла тарілку і підійшла до клітки.
— Ку-ку, мій хлопчику! — проворкотіла вона і заходилася пхати шматки між прутів.
Кролик пожадливо накидався на них із рвучкими, нервовими випадами, й Андрій зауважив, як поквапливо черниця відсмикує пальці, а іноді навіть підверескує.
— Це що, — вихопилося в Андрія, — м’ясо?!
— Вовча печінка, — незворушно відповіла черниця й озирнулася, щоб подивитися на його реакцію. — Жертва стає мисливцем!
Андрій і справді на мить повірив, а тоді здогадався:
— Варений буряк, так?
Замість відповіді черниця голосно зареготала.
— Маєте хорошу фантазію! — похвалила вона.
— А ви — почуття гу…
Цієї миті кролик нутряно загарчав, і Андрій затнувся. Він і не знав, що вони вміють гарчати. Черниця з острахом відсмикнула руку, але на клітку подивилася з ніжністю. Тоді взяла серветку і заходилася витирати пальці. Сік на них був аж ніяк не буряково-червоний, а блідо-жовтий, як і має бути після печінки, тож Андрій несамохіть вирячився на її руки.
— Він дивиться! — попередив бармен.
Андрій здивовано обернувся до нього. Той, як і раніше, витріщався кудись угору і вбік.
— Мені, мабуть, пора…
— Куди може бути «пора» тому, хто і так у потязі! — обурилася черниця.
— Сильно поспішає жити, — пояснив бармен.
— Якщо так поспішати жити, — черниця напучувально звела пальця, — можна не помітити, як і смерть проскочиш!
І задоволено обвела їх поглядом, наче очікуючи схвалення.
— Розкажи йому про чорну ополонку! — підказав бармен.
Черниця звела плечима:
— Усіх остудить чорна ополонка, — й відвернулася, немов утративши інтерес до розмови, та знов узялася згодовувати кроликові залишок їжі.
Зависла незручна пауза. Андрій поставив порожній келих на барний прилавок, і бармен заходився карикатурно нишпорити руками, намагаючись його знайти. З-під манжета його сорочки на мить вигулькнув браслет — на шкуратяному шнурку вилискувала точнісінько така ж, як і в черниці, лиснюча жаба.
Розділ 11
Один із них убивця
На пустку за вікнами спадали перші сутінки, й у ресторані ввімкнулося світло, пришвидшивши відчуття ночі. Андрій повернувся у свій вагон із дивним почуванням — суміші ніяковості, образи, розгубленості… А ще — з якимось незрозумілим відчуттям замурзаності. Що за мерзотна парочка…
Руда дівчина спала, накрившись своєю чудною книжкою. Андрій гмикнув, коли ще раз прочитав назву. Це ж треба — товста книжка про те, як слід читати удвічі тоншу… На задній частині палітурки був напис: «Униз, униз, униз. Невже це падіння НІКОЛИ не закінчиться?!»
Андрій подумав, що й гадки не має, коли саме завершиться ця поїздка. Квиток залишився у провідника, а електронну роздруківку він викинув під час отієї дурнуватої суперечки з таксистом… Утім, він мав що робити: вийняв із наплічника теку й занурився в матеріали справи.
Там ішлося про те, що тіло останньої жертви маніяка виявили не абиде, а на центральній площі селища! Її звали Христина і, судячи з усього, вбивця напав на неї просто там — можна сказати, під вікнами місцевого відділку поліції й навіть під носом кількох свідків, котрі, хоч як це дивно, анічогісінько не змогли розповісти. Тіло знайшли там-таки — весь цей час воно було вкрите шаром снігу, і люди, можна сказати, ходили просто по трупу, самі того не підозрюючи. Аж поки на нього наткнулося снігоприбиральне авто.
Далі стояла дата, коли знайшли тіло… Андрій кілька разів перечитав, і навіть запитав себе: «А який зараз рік?» — не розуміючи, де помилка. Звірився з календарем за годинником… Потім знайшов протокол огляду місця події, і свідчення тих-таки свідків, але дата стояла одна й та ж. Який баран це заповнював! Виходило, що Христинине тіло не знайшли, а знайдуть.