Аж ось немов маленька петарда розірвалася у Звірових грудях, і він ледь не скрикнув на радощах — упала! Зашпорталась і повалилася навзнак у кучугуру!
Звір закляк, перестав навіть дихати. Христина борсалася в заметі, наче впіймана риба, силкуючись підвестися. Спершу непевно встала навкарачки… Якийсь час розхитувалася туди-сюди…
— Ти здихатимеш чи ні? — вигукнув він і мимоволі озирнувся, злякавшись, що його хтось почує.
І наче на зло йому, Христина випросталася одним відчайдушним ривком.
Звір до крові прокусив губу. Лайнувся, сплюнув у сніг. Тварюка… Ні, він усе зробив правильно — вона заслуговує здохнути! Ступив крок уперед… Одразу засумнівався й повернувся в тінь. Завагався, не знаючи, як учинити. Аж ось Христина знову впала! Повалилася в сніг навзнак. Він завмер.
Час спливав нестерпно повільно. Звір навіть не дихав, не усвідомлюючи, що легені розривають грудину, вимагаючи повітря. Христина не рухалася. Звір рахував секунди. Вона лежить уже пів хвилини… Якщо так піде далі, хурделиця й мороз усе зроблять за нього. «Не встане… — подумки повторював він. — Не встане!»
Нарешті він шумко вдихнув і вперся руками в коліна, відчувши, як на нього навалилася ціла тонна втоми. «Усе закінчилося», — сказав він собі, але ці слова пролунали як брехня. Жалюгідна, непереконлива брехня. Він мусить усе докінчити сам. Не можна покладатися на долю, — вона полюбляє бити в спину. І щойно він обернеться, щоб піти, дівка підведеться. Встане, дійде до людей і скаже їм лише два слова — ім’я і прізвище. Вгадайте, чиї! Вгадайте, чиї…
Знову істерично завібрував телефон, і знову — «іменний» сигнал. Дзвонив головний. «Папік», як усі тут казали. Представник влади. Хоча, який там збіса представник! Тут він і є — влада. І Звір боявся цієї людини. Подумки він зараз скинув йому на голову цілу купу брудних лайок, не знаючи, як учинити: не відповісти на «папіковий» дзвінок — це навіть страшніше, ніж відповісти…
Аж раптом — придумав! Дзвінок «папіка», недобита дівка на площі, всі ці свідки і люди біля вікон — усе склалося докупи в один неперевершений пазл!
Він знає! Знає, як до неї дістатися!
Андрій відірвався від течки і подивився у вікно, але замість засніженої рівнини там давно було тільки темне відображення залитого світлом вагона. Руденька навпроти вочевидь нудьгувала, тож охоче почала ловити його погляд.
— Щось цікавеньке? — нарешті запитала вона, кивнувши на теку.
Оте її «цікавеньке» пролунало якось занадто грайливо і по-свійському, аж Андрій розгубився, спантеличений її безпардонністю.
— Таке…
— Папка у вас… Фактурна! — дівчина вочевидь намірилася побалакати. — Що в ній?
Андрій міркував, як би то її ввічливіше відшити. З іншого боку, від такого специфічного читва голова рано чи пізно закипає, тому співрозмовник не зашкодив би — принаймні, щоб упорядкувати власні думки.
— Вам справді цікаво? — обережно запитав він, і дівчина вмить пожвавилася.
— Та я просто згорю зараз!
Вона скинула туфлі й залізла на сидіння з ногами, вмощуючись зручніше.
— Ну, якщо вам подобаються загадки…
— Як по правді, то більше відгадки…
— Гмм… Якраз із відгадками тут напряжонка.
— Давайте вже! — вона аж вовтузилася з нетерплячки. — Мене звати Дора.
— Добре… — він іще секунду повагався. — Я Андрій… А в цій течці — кримінальна справа.
— Ой… — видихнула Дора.
— Це про вбивство… Слухайте. На центральну площу одного селища вибігає дівчина… Їй вдалося вислизнути з рук маніяка, але вона поранена. До порятунку лишається кілька кроків, коли дівчина непритомніє.
— Бідненька, — прошепотіла співрозмовниця.
— Що ж… Так от, маніяк вирішує вийти на площу й підгадати момент, щоб закінчити… розпочате…
— Який жах…
— Я попереджав.
— Вона врятувалася чи ні?
— Підождіть. Так от, на площі були камери. Одна — на будівлі адміністрації, й ще одна… — він зазирнув у теку: — …на банкоматі навпроти. Але через заметіль тієї ночі зображення нечітке. Часом узагалі нічого не видно.
— І не видно, хто вбивця?
— Точно! Зате видно, що після того, як дівчина непритомніє, на площу один за одним виходять троє чоловіків. Технічно це міг учинити кожен із них.
— То вона не вижила?
Андрій зітхнув.
— Дослухайте. Так от, на площу вийшли троє… Ясна річ, я не можу назвати прізвищ… Скажімо так, це були дільничний офіцер поліції С., начальник пожежної станції на прізвище Н. і такий собі А. — доволі мутний тип, що виконує обов’язки особистого охоронця у селищного голови…