— Стій! — гукнув Андрій і навіть побіг, але автобус, розбризкуючи снігову кашу, набрав швидкість.
Чути було, як, утрамбовуючи спини, зарипіли двері. Андрій невпевнено потупцяв на місці, втішаючи себе тим, що цей автобус, можливо, йому й не підійшов би. Одначе, втіхи від цього було мало, адже біля станції більше нікого не зосталося. Аж раптом позаду завив двигун, і повз нього, обдавши льодяним місивом, промчав яскраво-червоний «ягуар». Із відчиненого вікна, стиснувши в зубах цигарку, Андрієві весело махнула черниця. Андрій припізніло замахав руками, та ніхто й не думав зупинятися: «ягуар» легко промчав сріблястою стрічкою дороги, ковзнув у поворот, здіймаючи хмари блискучих снігових бризок, і пірнув за насип. Андрій і далі дивився йому вслід, цілком збитий із пантелику. На мить йому здалося, що за кермом «ягуара» сидів знайомий сліпий бармен. Витріщався в порожнечу своїми дзеркальними окулярами…
Стало геть тихо. Станція була темна, мов склеп. І лише кіоск світився холодним білим, конкуруючи з круглолицею повнею.
Вітрина кіоску була заставлена пачками усіляких сортів цигарок, у кутку — три кальяни, а по центру четвертий, найвеличезніший. Продавчиня, голосно булькаючи, курила саме його — від плечей і вище занурена в дим, немов огорнута хмарами гора Фудзі.
— Оце так асортимент! — присвиснув Андрій і з усмішкою зазирнув у віконце: — А гашиш є?
Продавчиня перестала курити і нахилилася. На її обличчі — доволі молодому, якщо придивитися, — застиг вираз втомленої гидливості. Яскрава помада безсовісно перебільшувала вуста, окресливши новий, видатніший контур. Під очима виднілися темні сліди, що їх залишали здоровецькі накладні вії, коли вона кліпала.
— Ну, припустімо, нема, — відповіла вона після довгої важкої паузи і вичікувально подивилася на Андрія.
Погляд був привітний, наче бетонна стіна, й Андрій припізніло прочитав у ньому, що пора жартів у житті дівчини безнадійно минула.
— Еммм… Чи не підкажете, як потрапити в Буськів Сад? Бо я на автобус не встиг, і що його далі — не уявляю…
Сизий кальяновий туман остаточно розсіявся, й за спиною продавчині показалася ціла стіна з пляшок горілки — від дорогих імпортних сортів до якихось маленьких місцевих брендів із несосвітенними, дурнуватими назвами.
Дівчина скривилася, наче її розчарувала швидка зміна теми, а тоді нахилилася до самого віконця й, закотивши очі, тужливо завила Андрію в лице:
— Ха-ри-то-он!
Либонь, таким голосом можна викликати демонів. Продавчиня знову забулькала кальяном.
— Гашишем цікавитеся? — глибокий чоловічий голос пролунав так несподівано, аж Андрій здригнувся.
За його спиною стояв довговолосий чоловік у плетеній шапочці й червоному шкіряному плащі. Він голосно відсьорбнув кави з пластикового стаканчика і хитро подивився на Андрія.
— Я ж пожартував просто… — розгубився той.
— Питає, як потрапити на той бік, — пояснила продавчиня.
— Ага, до речі, а на той бік чого? — запитав Андрій.
— Гриба-а-а! — несподівано протягнула дівчина і голосно розсміялася на цей дивний, але вочевидь, зрозумілий їй жарт.
Дим виривався з горлянки продавчині разом із реготом, зависаючи у повітрі рваними шматами. Чоловік у червоному плащі навіть не всміхнувся. Андрій розгублено обвів поглядом темний ліс, що обступив станцію, й самотню засніжену дорогу, яка бігла вдалечінь. Здається, крім них трьох, тут ні душі.
— Це в неї жарти такі, — сказав раптом Чоловік у Червоному. — Не звертайте уваги, Андрію Олександровичу.
Андрій здивовано витріщився на незнайомця.
Розділ 13
Чоловік у червоному
Чоловікові в Червоному було десь років шістдесят. Шорстке лице і глибокі складки зморшок… «Хоча ні, — вирішив Андрій, — він значно молодший. Просто добряче помотлошило життя». Волосся, що стирчало з-під шапочки, видавалося брудним — ледь сивувате, воно трохи кучерявилося, збиваючись у неохайні поросячі хвостики. Ні, вони бачаться вперше, це точно.
— Давайте вже, питайте, звідки я вас знаю, — сказав незнайомець.
— Та ніякого чорта він не знає! — втрутилася продавчиня. — Знайшли кому вірити!
Андрій геть розгубився й кліпнув. Дівчина негайно зареготала знову.
— Пора їхати, — Чоловік у Червоному зіжмакав стаканчик і кинув під ноги. — Дорога неблизька.