— Але передусім люди погані чи хороші?
— Ні те, ні те, — впевнено мовив Андрій. — Передусім люди — тварини. А тварини, як ми знаємо, прагнуть жерти. Володіти самкою, домінувати у зграї… Виживати. Єдина відмінність людини — неймовірно великий мозок. Ото й усе. А те, що ми називаємо особистістю, духовністю, мораллю — це просто дуже великі лобні частки, — Андрій постукав себе по чолу. — Плюс те, що в них закладено.
— І ким же закладено?
— Соціумом. Вихованням. Мамою й татом. Дещо, мабуть, передається й генетично, та загалом — той-таки Македонський лише відображав свій час.
— А як же совість?
— Просто звичка звірятися з правилами.
— А каяття?
— Іще одне попівське слово.
— А яке ж перше? — в Харитоновому голосі пролунали азартні нотки.
— Милосердя, ясна річ!
Чоловік у Червоному, затиснувши в зубах цигарку, кинув кермо і від душі зааплодував.
— Це відома фраза, — знітився Андрій.
— Украду собі! — захоплено мовив Харитон. — Ну, а як же любов?
— А немає ніякої любові… Гормони і біохімія…
— То людина — просто розумна мавпа?
— Часом мені здається, що свиня.
— А ви мені подобаєтеся! — і Харитон задоволено реготнув.
— Тепер ви розумієте, що Македонському нічого було усвідомлювати?
— Я вважав, що добро і зло — це дещо абсолютне, як світло і темрява, — Чоловік у Червоному зацікавлено глянув на Андрія. — Не погоджуєтеся?
— Зовсім ні! — струсонув головою Андрій.
— Немає добра і зла?
— Усе відносно.
— І добро? — недовірливо перепитав Харитон.
— Надто добро.
— Цікава думка… Отже, вищого суду теж немає?
Андрій скривився:
— Нам би нижчі налагодити…
— А загробний світ? Життя після життя? Пекло, зрештою?
— Як на мене, в пекло взагалі вже ніхто не вірить.
Кажучи це, Андрій дивився у вікно. Але враз буквально щокою відчув погляд Харитона. Чоловік у Червоному відвернувся від дороги і свердлив його очима, сповненими поблажливості й іронії.
— Що? — не стримався Андрій.
— Атеїст? — запитав той, з якоюсь ледь стримуваною радістю.
— Хто, я? Атеїст. На дорогу дивіться, будь ласка.
Харитон таки вичекав ще зо дві секунди.
— Люблю атеїстів, — сказав він і відвернувся, й далі всміхаючись.
Андрій чекав, що Чоловік у Червоному пояснить, але той мовчав, тож він повернувся до споглядання засніжених пейзажів.
Небо, здавалося, зачепили перші сірі барви майбутнього ранку. Голова знову поважчала, і в’язкий виснажливий сон став обплітати Андрюхин розум, примушуючи ковзатися між реальністю й видіннями. Андрій рішуче струснув головою й потер обличчя. Щось боляче клацнуло його по чолу і випало з пальців.
Монета з профілем Афіни — весь цей час він, як з’ясувалося, так і тримав її в долоні. Збирався віддати Харитонові, та ось коридор із чорних ялинових стін розступився, автобус міцно труснуло, і їм відкрилася широка, просто таки широчезна річка.
Їхали по мосту. В синявій досвітній темряві спокійні води річки видавалися чорними. Андрій спробував було роздивитися протилежний берег, але той утопав у щільному тумані.
— Ого… І що ж це за річка така широчезна? — здивувався він.
— Туонь.
— Як?
— Фінська назва… Стара.
— Я навіть не чув… Притока Бугу чи що? — навмання бовкнув Андрій.
— Бугу, — погодився Харитон. — За легендами, кишить отруйними зміями. Тож, якщо зайти у воду, — відразу смерть.
— Цікаво… І що ж там, за рікою Туонь?
— Нічого хорошого.
— За легендами? Чи насправді?
— І так, і так! Та ми майже приїхали.
Вони пірнули в туман, авто знову струсонуло, й Андрій здогадався, що міст залишився позаду. Харитон напружено витріщався крізь лобове скло, стараючись не з’їхати з дороги. За якийсь час вони виїхали на пагорб, налетів вітер і легко зірвав із автівки ошмаття туману, й попереду, осяяна рожевуватим небом, відкрилася долина. Між латками пагорбів сховалося невеличке містечко — звідси видавалося, наче хтось розсипав у снігу купу сірникових коробок.
Обабіч дороги, наче покручені артритом старечі руки, чорніли прикриті сніговими шапками акації. Дорога двома пологими коліями бігла вниз. Попереду показався синій дороговказ — брудно-білими літерами на ньому було написано: «БУСЬКІВ САД».
— То ви вважаєте, що все — випадковість? — несподівано озвався Харитон, наче вони й не уривали початої розмови.