— Авжеж, було таке… Вони там щось напартолили. Тут усе вирубало. Увесь центр.
— От! Мені важливо, щоб ви пригадали, що тієї миті чули у слухавці. Адже ви залишалися на зв’язку? З ким ви тоді розмовляли?
— А… Та із Захаром нашим. Науменком. Хіба не все одно, що я чув?
— Отже, щось таки чули?
— Та й не пам’ятаю… Фігню якусь… Може, і не чув нічого… Світло ж погасло! Я тоді подумав, що літери згоріли до бісової матері! Яка взагалі різниця?
— Є інформація, що саме тієї миті просто на площі сталося вбивство. Саме тоді, як погасло світло.
— Оце так поворот… — промовив Павло Борисович, і неясно було, знущально він це сказав чи ні. — І кого ж убили?
— Христину Рогач.
Він судомно смикнув плечима, ніби його піджак ураз зменшився на три розміри.
— Це вона на знімках?
— Ось на цьому, — Андрій підсунув ближче до мера моторошну посмертну світлину.
— Андрій Олександрович… — мер похитав головою. — Це не вона.
Розділ 24
Хід звіра
Андрій перевернув знімок, щоб переконатися. На звороті був напис: «Рогач Х. М.».
— Ви абсолютно впевнений? — запитав він мера.
Той квапливо кивнув, збираючись щось сказати, але затнувся й насупився.
— Принаймні не схожа, — невпевнено відповів Тупогуб.
— Мертві часто не схожі… Близько її знали?
— Чому близько… Були знайомі. Вона ж медсестра в медпункті.
— Отже, стверджувати на сто відсотків, що не вона, ви не можете?
Павло Борисович знову пересмикнув плечима, тоді зітхнув і став коло вікна, замислено взявшись за підборіддя.
— Припустімо, це Христина. Припустімо… Я, до речі, бачив її зовсім недавно. От якраз перед оцими ось літерами… Аж раптом — зникла! Ну, наприклад, справді зникла. А Субота або приховує це від мене, або, може, сам нічого не знає — припустімо! — тепер мер заклав руки за спину, походжаючи туди-сюди. — Але ж ви як сказали! Мовляв, тіло уже знайшли! І коли ж? Бо так виходить, наче вона от‑от зникла, а у вас уже тіло знайшли, і ви тут як тут, та ще й з усіма документами? Тобто, вас устигли з Києва відрядити, а в нас навіть одна бабця з іншою не встигли попліткувати! Ви знаєте, з якою швидкістю розходяться чутки в таких селищах, як оце? Та нашу з вами розмову вже в крайніх хатах обговорюють — як довго ми спілкуємося та про що, а ще те, що ми зараз до вікна підійшли, а я руками розмахую!
— Не знаю, як швидко тут розходяться чутки… — почав було Андрій і замовк.
Річ не в тому, коли знайшли тіло. Річ у дівчинці Наді. Виходить, вона зникла в неділю, а наступного дня в «Міражі» Валерка вже сватав його у відрядження. Андрюха міг іще уявити таку оперативність, коли хтось «вмикав зв’язки». Щось на кшталт того, що все селище на вухах, а мер особисто наорює телефоном до когось в області, а той особисто просить міністра… А тут — пошуків немає, поліцейський ні в зуб ногою, а мер узагалі не в курсі. А його, менше з тим, прислали. Чи таке взагалі трапляється?
— Андрій Олександрович… Послухайте… — м’яко мовив Тупогуб. — Ви справляєте враження людини проникливої й відданої своїй справі. Переконаний, ви знаєте, про що кажете. Але зрозумійте і мене теж… Мало того, що ви стверджуєте, начебто в нашому селищі ріжуть людей, а я ні сном, ні духом… Що в нас зникла дівчина і навіть труп не знайшли… Труп! У нашому селищі! Так ви ще й кажете, що вбили її в мене, можна сказати, під вікнами!
— Уточнення: не я кажу, а матеріали справи.
— То може, назву селища переплутали, га? Може, не Буськів Сад, а якийсь Вузький Зад? Кузьків Лад? Що там іще може бути… Бісів Град… Ви, до речі, знаєте, що вони мені тієї ночі на площі ввімкнули? Буськів Ад! — він нещиро засміявся. — Це ж треба, щоб саме ця літера в них перегоріла!
— Навряд чи у справі помилка… — невпевнено мовив Андрій.
— І де ж її знайшли? — не вгавав Павло Борисович. — Там написано, де саме?
— Де саме… Будь ласка! — Андрій знову розкрив теку. — От просто на площі і знайшли. Коли прибирали сніг.
— Ага! Ось, дуже прошу, — сказав мер і знаком запропонував Андрієві подивитися у вікно. — Погляньте: сніг не прибирали ні вчора, ні позавчора, ні тиждень тому. Чому? Тому що тут сипало безперестанку. Вздовж будівель лопатами доріжки розчищаємо, чекаємо, коли циклон мине. А повірте мені, якби наші баби та й на труп наткнулися, вони б такий лемент здійняли! Я б за хвилину вже в курсі був! За хвилину!
— Там написано, снігоприбиральною технікою чистили… — вкрай розгубившись, сказав Андрій.