— І вона померла… У кареті швидкої допомоги, так? Але ви щойно бачили її живою. Нічого не переплутав?
— Усе правильно! Я вже подумав було, що в мене дах протікає. Дай, думаю, сфоткаю, а то, може, вона мені ввижається. То що — не схожа, ні?
Він знову показав лікарю фото. Той лише мигцем глипнув на екран, сів за стіл і заходився заповнювати якийсь бланк.
— Андрію… Як, до речі, просувається ваше розслідування?
— Ну… Десь так і просувається, — він теж сів на тахту. — Зазвичай, знаєте, живих свідків убивають. А щоб мертвих, так би мовити, «воскрешали»! Видно, хтось сильно не хоче, щоб я і далі «копав».
— Добряче перенервувалися за останню добу? — запитав лікар, і за ввічливою допитливістю виразно промайнули фахові нотки.
— Це м’яко кажучи. Самі бачите мій стан…
— Це точно… — лікар щось написав на бланку. — А фізично як почуваєтеся? Голова не паморочиться? Може, біль у скронях? Слабкість?
— Та нормально все. Євгене Павловичу, та дівчина…
— Просто Євген, ми ж домовлялися.
— Так. Євген… Вона була важливим свідком. І хтось намагається мене переконати, що вона жива. Навіщось… До того ж їм це майже вдалося. Тож для початку дозвольте мені зробити пару фоток її тіла…
— Ви сказали «їм»? «Їм це майже вдалося».
— Їм. Я поки що не знаю, хто саме за цим стоїть. Але це між нами.
— Обіцяю, — він жестом «защепнув» собі рота. — Усе, що ви розповідаєте, тут і залишається.
— Дякую.
— А як вони розмовляють із вами?
— Хто «вони»? — не зрозумів Андрій.
— Вони. Хтось.
Андрій зо дві секунди мовчав, дивлячись йому в очі.
— Серйозно? — нарешті запитав він. — Ви вирішили, що я псих?
— Що ви! — здається, Євген Павлович аж образився. Він підвівся з-за столу і підійшов до Андрія. — Знаєте, чим відрізняється псих від неврастеніка? Псих упевнений, що двічі по два — вісім, і спокійний. А неврастенік знає, що чотири, — і нервується саме через це!
Він зареготав і, очевидно, чекав, що Андрій приєднається, але в того на обличчі не здригнувся жоден м’яз.
— Дуже старий анекдот, — зауважив він.
— Послухайте, — лікар знову сів, — це моя помилка: не можна людині бігати вулицями після такого. Очевидно, невеликий струс усе ж був, а наш мозок — неймовірно складна структура! І навіть незначні фізичні травми можуть повністю спотворити сприйняття реальності…
— Перестаньте! — Андрій підхопився, і лікар перелякано відсахнувся. — Не варто шукати в моїх словах те, чого там немає! Я не кажу вам, що Гала воскресла! Мене намагаються підставити, і я хочу зробити фото трупа загиблого свідка! Відчуваєте різницю?!
— Андрію… — Євген Павлович підняв долоні, намагаючись його заспокоїти. — Андрію, у вас закрита черепно-мозкова травма. Поки що з вами не відбувається нічого екстраординарного, але вам категорично потрібен спокій!
Щоб усвідомити його слова, в Андрія пішла приблизно секунда. Потім він мовчки розвернувся й пішов до дверей. Лікар щось говорив йому вслід, Андрій не слухав. Медпункт був невеликий — всього кілька дверей із коридору, і він збирався перевірити їх усі.
Перев’язочна: Оксі бинтує ногу типові, що був у лікаря перед тим. Перелякана — очевидно, чула, як Андрій горлав на Євгена Павловича.
Санітарна кімната: ванна, відра, ганчірки. Навпроти — вбиральня.
Далі палата (ота сама): порожні застелені ліжка. Андрій присів і подивився під них — нічого.
Ординаторська: письмовий стіл, диван, шифоньєр, телевізор.
І — масажний кабінет (судячи зі столу). Все. У жодній із цих кімнат неможливо заховати тіло.
Жінки в черзі перелякано притихли. Євген Павлович вийшов у коридор.
— Андрію… — жалісно покликав він.
Не звернувши на нього уваги, Андрій знову кинувся в перев’язочну:
— Ксеніє!
Вона і далі мовчки витріщалася на нього.
— Де Гала? — запитав Андрій, але з її погляду відразу зрозумів, що вона не розуміє. — Де тіло дівчини, яка в моїй палаті наклала на себе руки?
Чоловік, якому вона бинтувала ногу, ніяково засовався й перелякано подивився на Ксеню.
— Хто наклав на себе руки? — тихо спитала вона.
— Ви знущаєтеся чи що! Гала! У моїй палаті — металевою ручкою. Ви перша забігли, а тоді ось він! — (Євген Павлович саме показався у дверях). — Джгут порвався, я допомагав вам… Та що ж із вами таке! Пам’ять відібрало?
— Андрію, — сльозливим тоном мовив лікар, — просто вислухайте, що я вам скажу. Просто вислухайте!
— Де підвал? — раптом стрепенувся Андрюха. — Тіло в підвалі, так? Тут є підвал?