Але прокинулась Леся зовсім пізно. Розплющила очі, глянула на сусіднє ліжко і одразу зрозуміла — поїхали! Постіль з . ліжка була знята — голий матрац і подушки без наволочок, всі в пір'ї. Леся знала, що постіль знімають лише тоді, коли хтось виїжджає. Леся зітхнула,значить, нічого з букетом не , вийшло. ; Леся подивилася у вікно і раптом побачила-на віконному склі на гумовій мисочці-присосці висіло синє ведмежа Гришка.
— Забув! Забув! , Леся миттю скочила з ліжка. і Вони ще, може, на вокзалі, ще не поїхали!
Треба бігти, догнати, віддать! Негайно! Ще можна встигнути. Як же так!..
І враз зупинилася. , Забув? А хіба він міг забути?
Забути свого Гришку! у Ні! Таких речей не забувають.
Ні, він не забув. Він просто залишив. рїй залишив. Подарував...
Леся обережно зняла Гришку з вікна.
Він лежав у неї на долоні-легкий-легкий, майже невагомий — і дивився на неї своїми блискучими намистинками-очима...
Виявляється, він таки вмів говорити, цей іграшковий синій ведмедик Гришка.
І він багато сказав Лесі. І про Павлика, і про неї саму, і взагалі...