— Щось я втомилася, давай трохи посидимо на пляжі, на сонечко подивимося?
Вони вмостилися на лавці, Василь читав газету, Яга пильно дивилася на річку, точніше, на темний силует старого з кучерявою шапкою волосся, який сидів майже біля самого краю ополонки. Такий маленький нікчемний чоловічок, а коли щось трапиться з професоркою, стане єдиним спадкоємцем. У її животі щось відбулося, стинулося, поворухнулося. Яга завмерла насторожено, важко зітхнула. От і все, пуголовок всередині ожив, заявив про себе, не лишив останньої наївної надії на те, що все владнається само собою, живіт знову стане маленьким, і можна буде забути про цю вагітність, як про торішній сніг. Треба починати серйозно думати про дитину, майбутнє якої багато в чому залежить від божевільної старої і нікчемного п’янички. Яга не відводила погляду від зігнутої постаті. Як було б добре заплющити очі на хвилинку, а коли розплющити, побачити лише незайманий лід, особливо білий на тлі темних проталин. Бо хіба не може так статися, що крижина відколеться від товщі, нахилиться на ребро під вагою людини, позбавляючи її опори, постоїть сторчма, поки очманіле від холоду створіння, що борсається в крижаній брунатній воді, зануриться з головою, а тоді впаде назад із плюскотом і скреготом, наче біле поліроване віко домовини.
— Посидь, Ягідко, а я піду з Вадимом побалакаю, — Василь підвівся.
— Нащо він тобі?
— Тітка зовсім із глузду з’їхала. Узяла собі в голову, що життя йому занапастила.
— Не ходи, Василю! Ти ж сам сказав, що небезпечно, — Яга вчепилася за рукав його куртки.
— Та ти наче боїшся за мене?
— Нічого я не боюся. Просто… не треба по-дурному ризикувати.
— А я вже зрадів, що ти боїшся мене втратити. Я на хвилинку, пусти. Раптом що, плавати вмію.
— Василю! — Яга вчепилася за рукав другою рукою. — Ну, будь ласка, посидь зі мною.
— Та що сталося? — Василь почав сердитися.
— Я хотіла тобі сказати… — Яга гарячково думала, як би його затримати. — Хотіла сказати…
— То кажи.
— Дитина щойно поворухнулася.
На Василя, здається, ця новина справила таке саме враження, як і на Ягу. У будь-якому разі, він сів, уже не пориваючись іти на лід.
— Ох ти! Може, тобі додому треба, полежати?
— Ні, дурненький! Все нормально. Це значить, що половина терміну вже минула.
— Так швидко… А ти уявляєш, на кого він буде схожий? Або вона?
— Не знаю, навіть не задумувалася. Напевно, на тебе.
— Якщо це дівчинка, то нехай буде схожа на тебе.
— Ні, краще на тебе. Я негарна. Це ти в нас симпатичний: очки сірі, статура божествена. І Люся була дуже гарненька, білява така.
— Чому це ти негарна? Ти справжня красуня.
— Це тільки так здається… декому. Якби ти бачив мене в лікарні…
— Я бачив.
Точно. Василь бачив її тоді, жахливою відьмою. І однаково вважає красунею. Може, бреше? Знову поглядає на річку. Яга раптом наважилася розказати йому про свою головну таємницю.
— Ти ще не все знаєш.
— То кажи.
— У мене горб може вирости.
— Не мели дурниць!
— Серйозно. Останнім часом відчуваю, як знову болить спина, викручує кістки. Мене в дитинстві одна жінка зурочила, кинула в спину землею, в тому місці викривився хребет і почав рости горб. Я навіть школу змінила через те, що всі про це дізналися. А коли в лікарню потрапила після того випадку із Греком, хірург сказав, що травма може посилити захворювання і в будь-який момент горб знову почне рости. А ти що, нічого такого не помічав?
— Чесно кажучи, помітив недавно, що одна лопатка виступає сильніше. Хотів запитати і забув. Усе, люба, ти вже замерзла сидіти. Досить мені всілякі страхи розповідати, походи тут бережком, а я сходжу до Вадима на пару хвилин.
Яга вичерпала всі теми для серйозних розмов, які могли б його затримати. Не зомліти ж їй тут?
— Почекай, я з тобою піду!
Вже ступивши на покритий водою край крижини, Василь озирнувся:
— Ноги промочиш, залишайся на березі.
І тут почувся далекий тріск, сплески, темні постаті на льоду заметушилися, підхопилися з місць. Хтось біг до берега і кричав:
— Людина провалилася!
Василь стягнув із себе куртку, кинув її Язі.
— Тримай!
— Не смій туди ходити!
Василь не зважав, поспішаючи вперед, туди, куди нещодавно так пильно вдивлялася Яга. Крижина по-зрадницькому колихалася під його вагою. Вона хотіла бігти слідом, але від різкого болю внизу живота підкосилися коліна, вона не могла ступити й кроку. Яга опустилася прямо на холодний мокрий пісок, мертвою хваткою вчепилася в куртку. Вона не бачила, що відбувається там, біля самого краю крижини, тільки крики людей давали якусь інформацію напруженій свідомості.