Тітка влаштувала розкішний обід, запросила сусідку з дочкою і навіть онукою. П’ятирічна дівчинка в ляльковому платтячку і бантами на півголови посиділа трохи з дорослими, потім закапризувала, почала бігати квартирою, скинула зі столу якусь дрібничку. Професорка вхопилася за серце.
— Зою! Я тебе благаю, забери дитину.
Цикламенова Зоя, яка вже встигла змінити колір волосся на новий модний відтінок «стигле жито», швиденько відвела своє чадо до матері, усадовила дивитися мультики під наглядом дідуся, який уже зранку трохи хильнув. Сьогодні був вирішальний момент, дратувати тьотю Женю зовсім недоречно. Зоя підсіла ближче до винуватця свята, радіючи, що тепер можна не відволікатися на дитину, а повністю зосередитись на молодому сексапільному магістрі зі статурою, як у героїв американських бойовиків, майбутньому власникові трикімнатної квартири в центрі міста.
— Друзі мої! Ось і настав той день, коли Василько отримав диплом магістра. Майже рік ми ділили навпіл біду і радість, разом пережили смерть близьких людей, твоєї мами, а моєї сестри Люсі і, хоч і пропащої людини, та все ж колишнього мого чоловіка Вадима. Я можу без перебільшення сказати, що ти, Васильку, надав моєму життю нового змісту. Присутність у домі молодого мужчини навіть мені, старій жінці, підносить настрій, хе-хе… змушує підтримувати форму, серденько битися частіше. — Професорка обвела всіх грайливим поглядом, особливо недоречним на хворобливому набряклому обличчі. — Я навіть не можу уявити, що знову залишуся сама, а тому… — вона зробила ефектну паузу, підійшла до секретера, дістала із шухляди папери. — Ось текст заповіту, в якому ти, Васю, у разі моєї смерті отримуєш на цю квартиру всі права. Окрім того, в заповіті згадано і про тебе, Галочко, мою подругу і вірну помічницю. Якщо переживеш мене, отримаєш мої особисті речі, посуд і меблі, а якщо, ти вже вибач, раніше підеш із цього світу, то твої права перейдуть до Зої. Я вже зателефонувала до нотаріальної контори, завтра о п’ятій прийде нотаріус, засвідчить все офіційно. Коштовностей у мене небагато, я їх не вносила до заповіту. Може, Василько скоро одружиться, приведе в дім хазяйку, поступливу, працьовиту, матиму що подарувати невістці…
Професорка розчулилася, зашморгала носом, як завжди, почала голосно дихати.
— Спасибі, Женюсю, за доброту. А я вже тебе не залишу, і готувати буду, і прибирати, доки ноги носять. Дочка допоможе, і не треба тобі витрачати гроші на чужу прибиральницю, я давно казала. Пусти в дім чужу людину, так і пильнуй, щоб чого не сталося, — жваво заторохтіла сусідка. — А Василь хлопець чудовий! Може, роздивиться гарненько довкола та й побачить мою Зойку. І красуня, і роботяща, хазяйка, яких мало, і дитина вже велика, не треба пелюшки прати та горшки виносити. Оце сидять вони рядочком за столом, наче молодий і молода, не намилуєшся!
— Мамо, облиш! — Зоя з удаваним збентеженням опустила очі, притискаючись щільно обтягнутим лосинами стегном до Василевого коліна.
Професорка підняла келиха.
— Давайте вип’ємо за це. Я Зою з пелюшок знаю, хороша дівчина, хоч і не поталанило з першим шлюбом… Тому проти тебе, дитино, нічого не маю. Але мій Василь — орел! Бувало, не кожну ніч і додому залітав, примушував тітку нервуватися, навіть ревнувати, по-материнськи, звісно. Так що крила йому підрізати не будемо, кого захоче, того і обере. Йому поспішати нікуди, молодий ще.
По напруженій мовчанці за столом Василь зрозумів, що чекають його слова. Він підвівся, долив дамам вина, собі — горілочки, розправив плечі, помовчав, вкотре зважуючи, сказати про Ягу зараз чи вибрати зручніший час. Щось підказувало йому, що момент істини ще не настав.
— Спасибі, тьотю Женю. Я так зрозумів, що ви пропонуєте мені залишитися назавжди?
Тітка закивала головою, посміхаючись.
— Авжеж, любий! Забудь про Кіровоград, можеш спокійнісінько собі влаштовуватися на роботу в Києві. Дипломовані магістри на дорозі не валяються, тим більше зі столичною пропискою. Хоч би й на нашій кафедрі тебе з руками відірвуть.
— Що ж! Після смерті мами в Кіровограді мене ніщо не тримає. І дружину приведу таку, яка вам сподобається, впевнений у цьому. Можливо, навіть раніше, ніж ви гадаєте.
Зоя переглянулася з матір'ю. Що криється за його словами? Можна зрозуміти і так і сяк. Василь не став нікому нічого пояснювати, пішов, пославшись на справи, залишивши жіноче товариство робити припущення.
Яга сиділа перед дзеркалом, утупившись туманним поглядом у своє відображення, чекала на Василя. Сьогодні, вперше за багато днів, їй захотілося, щоб він прийшов. Його кроки сходами вона, мов кішка, розпізнавала задовго до того, як у дверях клацав замок. Василь мав тепер свого власного ключа, щоб не турбувати, якщо вона не в настрої. Бувало, прийде, приготує вечерю, почитає вголос газету, і піде собі геть, а вона так і не промовить жодного слова, уткнувшись у подушку, або, мов той робот, вив'язуючи свої серветки. «Краще б дитині щось сплела», — думав Василь зі щемом у серці.