Соня хитнула головою, розуміючи, що не повинна продовжувати цю розмову, та сил брехати в неї не було.
— Я так і подумала, що не ти її мати. Ваш рід я добре знаю — в ній немає нічого вашого, інша вона зовсім. Не в місті б жити Ягідці, а в мене, на волі. Прокляття роду на ній, та ще й пороблено чорною жінкою. Коли їй не помогти — занапастить її зла доля, душу зчорнить, тіло знівечить. Я б допомогла їй скинути цей тягар смертний, навчила б тому, що не кожному знати дається, та й померла б собі спокійно. Відпустиш її до мене? Я ж бачу, що не дуже вона тобі потрібна. Важко з нею, а далі — ще важче буде.
— Чоловік не дозволить, — прошепотіла Соня.
— А ти схитруй, дівчино. Спочатку — на канікули зимові відправ, потім — на все літо. Розумію, що назовсім не можна — їй вчитися треба, а я далеко від школи живу, щодня не набігаєшся. Запам'ятай, голубонько, мої слова, і зроби, як я тобі кажу. Не справитися тобі з нею самій, а Ягідка сильно мучитися і страждати буде, коли не зробиш по-моєму.
— Зроблю… — перед очима в Соні все попливло і вона заснула.
Прокинулася надвечір, коли за вікном задирчав мотоцикл, встала на диво бадьорою і почала збиратися в дорогу. Ядвіґа довго обіймала страшного собаку, шепочучи йому щось на вухо, цілуючи вовчу морду, а з бабою Олею, навпаки, попрощалася дуже швидко, скуто, наче почуваючись винною за те, що їде. Швидко стрибнула в коляску мотоцикла, підозріло шмигаючи носиком. Соня поставила їй під ноги одержаного в подарунок мішка з горіхами, медом, сухими травами для чаю, пляшками з настоянкою із нагідок та зелених грецьких горіхів.
— Не сумуй, Ягідко! Мама сказала, що привезе тебе до мене наступного літа. А зараз тобі до школи йти треба.
— Правда, мамусю, привезеш? — повеселішала Ядвіґа.
— Так, доню. Отже, до побачення, Ольго Павлівно. Спасибі вам за все.
Ревнув мотор, жінки замахали руками, і в цей момент тужливо завив собака. Ядвіґа стривожено глянула в розкосі жовто-зелені очі баби Олі, й вони водночас із сумом подумали про те, що навряд чи коли ще побачаться.
Перший час Ядвізі вдавалося зберегти спогади про те ейфорійне відчуття радості, котре виникало в неї у степу, сповненому дзижчання комах, пахощів чебрецю й полину. Поблизу, наче сірий вихор, гасав добрий собака-звір Воркута, і сама вона почувалася вільною і щасливою, наче молоде звіря. Однак у заставленій лакованими меблями, вистеленій лінолеумом, запилюченій міській квартирі в стандартному багатоповерховому будинку, який стояв прямо понад гуркітливою задимленою автострадою, такою шумною, що при відчиненому вікні ревіння машин, які рухались вгору кількома рядами, заглушувало включений на повну потужність телевізор, не було місця для природи, ба навіть для спогадів про неї.
Почалося шкільне життя, і разом із ним у душі Ядвіґи, очищеній і згоєній за літо, проведене у баби Олі, знову бур'яном почали проростати недобрі почуття. Звичайно, сама Ядвіґа вважала, що все робить правильно, а люди навколо — підлі, злі, підступні. Вчителі прискіпувалися і навмисне викликали відповідати на найскладніші запитання. Дурні хлопці на перервах задирали спідничку, кидали недогризки від яблук, плювалися через трубочки пожованим папером, намагаючись при цьому поцілити в обличчя, дівчата пліткували і зводили наклепи. Спокою не було і вдома. Батько часто допізна затримувався на роботі, приходив додому напідпитку, по телефону дзвонили студентки, аспірантки, Соня нервувалася. Частіше лунали її роздратовані крики, брязкіт розбитого посуду та гуркіт перекинутих стільців долучалися до вуличного автомобільного шуму. Ядвіґа приречено чекала на звичний фінал — із тріском розчиняться двері, в кімнату вбіжить мама з обличчям у червоних плямах, впаде на диван, зайдеться в істеричному плачі, закликаючи доньку бути свідком того, які знущання вона змушена терпіти. Слідом уривався сивочолий батько, вимагаючи бути свідком того, що він нікого й пальцем не зачепив, мамине голосіння ставало нестерпним, батько, вилаявшись, гупав дверима. Ядвіґа полегшено зітхала; з досвіду знала, що мати негайно перестане голосити і побіжить на балкон подивитися, куди пішов чоловік. Після цього можна буде жити спокійно — мама цілий вечір телефонуватиме подругам, а батько повернеться пізно вночі, а то й наступного дня.