Батько не помер, а тижнів через три, так, наче нічого й не трапилося, повернувся додому, принишклий, ввічливий. Батьки, нарешті помирившись, поїхали до санаторію, а потім до моря. Про Жданівку вже й мова не заходила, щоб не нервувати таточка. Довелося розчарованій Ядвізі ціле літо провести в ненависному піонерському таборі, де знову, як і в садочку, змушували вдень спати, годували молочними кашами з плівкою, сірими смердючими котлетами, змушували марширувати. Там був режим — найненависніше слово.
Режим означав тільки одне — необхідність постійно стримувати свої бажання і підпорядковуватися чужій волі: вранці вставати о сьомій, коли особливо хочеться спати, їсти несмачну їжу в чітко визначений час, ходити строєм навіть у туалет. Звичайно, часом цікаво було брати участь в іграх чи спортивних змаганнях. Та тільки-но Ядвіґа звикала до нових людей і життя починало поволі налагоджуватись, як зміна закінчувалася, приїздили нові діти, і знову доводилося починати все спочатку. Не менше пригнічувала й постійна присутність людей. Ядвіґа віддала б усе, що має, аби годинку на самоті поблукати в навколишньому сосновому лісі, відчути його подих, злитися з природою, як тоді в степу, у баби Олі. Та виходити за територію табору, на жаль, суворо заборонялося.
Останні дні серпня тяглися нестерпно довго. Вона викреслювала їх у календарі один за одним, а внизу дописала: «Першого вересня я піду до Каті додому, ура!»
Подруги не могли набалакатися, ходили, взявшись за руки, навіть на перервах, Ядвіґа пропадала у Каті вдома, кілька разів, з дозволу Соні, залишалася ночувати. Ідилія тривала недовго. У жовтні стосунки з Катрусею погіршали, вона вже не так часто запрошувала Ядвіґу до себе після уроків, а одного разу, на уроці англійської, попросилася пересісти за першу парту. Смертельно ображена Ядвіґа мовчала цілий день і спробувала з’ясувати стосунки тільки після уроків, коли вони удвох залишилися чергувати в порожньому класі.
— Це мама наказала мені пересісти. А бабуся сказала, що батьки незабаром взагалі заборонять тобі бувати у нас, — холодно відповіла Катя на запитання, що трапилось.
— Чому?!
— Тому, що мені в цій чверті «світять» дві четвірки. Вони думають, що ти відволікаєш мене від занять. А ще вони обіцяли купити в мою кімнату маленький кольоровий телевізор, якщо я закінчу чверть на самі п’ятірки.
Що тут скажеш? Удвох їм завжди хотілося займатися цікавішими речами, ніж, наприклад, старанним виконанням домашнього завдання. Вдома у Каті Ядвіґа відчувала незвичайне піднесення, хотілось веселитися, сміятися, пустувати.
— Мені не вистачає однієї п’ятірки з математики та двох-трьох з англійської, — зітхнула Катя. — Як ти думаєш, якщо попідставляти їх, учителька не помітить?
— Що значить — попідставляти?
— Поставити в журнал. Можна хоч зараз — журнал у столі лежить.
— А якщо помітять?
— Та ніхто не помітить! У мене в журналі вісім оцінок із математики. А де вісім, там і дев’ята нікого не здивує. Зараз якраз зручний момент — вчителька пішла в їдальню, хвилин п’ятнадцять її точно не буде. Давай, я постою на дверях, а ти поставиш?
— Чому я?!
— У тебе почерк кращий.
— Ні, Катю. Це тобі треба, ти й підставляй. А я на «атасі» постою.
— Отака ти подруга! Добре ж, я сама.
Катя схилилася над журналом, перегортаючи сторінки, а Ядвіґа вийшла в коридор, щоб стежити під дверима, чи не йде вчителька. Операція пройшла без перешкод. Неприємності почалися пізніше, і не в Каті, а у Ядвіґи. Через тиждень вчителька попросила її залишитися після уроків.
— Я сьогодні виставляла оцінки за чверть, і помітила, що в тебе у чіткому ряду четвірок невідомо звідки з’явилося дві п’ятірки з математики. Як ти це поясниш?
— У мене?! — Ядвіґа була щиро здивована. — Не знаю.
— Тобі доведеться давати пояснення в кабінеті директора.
— Подумайте самі, Ліно Семенівно, для чого мені потрібні ці п’ятірки? Адже ви знаєте, що я не «йду» на відмінницю.
— Чесно кажучи, це й мене здивувало. Справді, п’ятірки тобі непотрібні. Але ж не я їх поставила?
У голові Ядвіґи, як у калейдоскопі, виникали версії останніх подій. Можливо, Катя переплутала рядки в журналі? Потрібно негайно все пояснити, інакше в школу викличуть батьків, буде скандал.
— Я подумала… Це міг зробити хто-небудь навмисне, щоб підставити мене.
— Як ти гадаєш, хто б це міг бути?