Щоб не псувати стосунків і втілити свій план, Ядвіґа ще півроку страждала від вередування подруги, ковтала умисні образи та приниження, заганяла себе в тінь, на другорядні ролі. Її єство бунтувало, опиралося такому приниженню, дедалі частіше заходила в голову думка, ба навіть упевненість, що з Катею станеться щось недобре. Отож вона не здивувалася, тільки зітхнула полегшено, довідавшись одного дня, що Катя потрапила під машину через власну необачність, отримала травму, щоправда, не дуже тяжку, але мусила тепер довго лежати в лікарні.
Збулося! Звісно, трохи жаль Катю, як жаль навіть кішку, яка потрапила під колеса. Водночас Ядвіґа була твердо переконана, що підступна подруга отримала заслужене покарання. Як із рогу достатку посипалися подарунки долі — до неї почали уважніше ставитися вчителі, дотягуючи четвірку до п'ятірки, трійку — до четвірки, обрали на почесне місце старости до кінця року. Ядвіґа відчула, що таке авторитет і як він працює. Їй вдалося зайняти місце Каті в класі, і навіть Альоша, недосяжна мрія Каті, раптом захотів сидіти з Ядвіґою за однією партою. Та вона чекала на головне — прихильність сім'ї. Регулярно заносячи домашні завдання для Каті, співчутливо розпитуючи бабусю і батьків про здоров'я хворої, ледве стримувала сльози, коли її випроваджували за двері.
«Але чому, чому вони не запрошують мене? Невже їм зовсім байдуже, якщо я посиджу з ними до вечора, відверну від сумних думок»? — запитувала себе Ядвіґа. Однак таких запитань з'являлося дедалі менше, бо виявилося, що їй чомусь розхотілося бувати в сірому будинку, де люди залишилися такими самими, але змінилася атмосфера. Теплота любові, доброта і турботливість поступилися місцем занепокоєнню і печалі, а відтак щезло зачарування.
Не здійснилася заповітна мрія, ну й нехай! Зате нині Ядвіґа, забувши про подругу, насолоджувалася життям, роллю першої скрипки. Чверть було закінчено лише з трьома четвірками, вчителі й батьки не переставали її вихваляти, всі однокласники хотіли з нею товаришувати. Альоша, як вірний раб, ніс портфель і супроводжував після уроків до самісінького краю довгих сходів, майже до самого дому, а головне, можна не прикидатися, не запобігати перед Катькою, сподіваючись на запрошення, а навпаки, поводитися гордо й незалежно. Нехай сама собі їсть відбивні та супчики, нехай бабуся зав'язує їй шнурки на черевиках, а батьки купують дорогі подарунки — тепер Ядвізі вистачало інших утіх.
Катя повернулася до школи через два місяці, змарніла, озлоблена. Вона не розуміла, чому страждання впали саме на неї, розумну й хорошу, чому знахабніла Ядвіґа забула своє місце й поводиться зухвало, привласнивши почесний обов’язок старости класу. Та хто вона така? Просто нікчема, підлабузниця нещасна, заради тарілки супу ладна була служити, як собака. Її навіть власні батьки не люблять, не переймаються, що вона їсть, де буває після школи, як одягнена. Як міг Альоша навіть поглянути на таку? Вдома Катруся знайшла підтримку в особі всієї сім’ї. Бабуся звинувачувала Ядвіґу в усіх гріхах:
— Як вона посміла! Мала би відмовитися, виступити і запропонувати класові дочекатися твого повернення. Нічого страшного, як-небудь одну чверть і без старости обійшлися б. Товклася тут у нас майже щодня, їла за двох, прикидалася такою хорошою, а сама… Гадину пригріли, інакше й не скажеш. І на поріг нехай тепер не ступає!
Батьки Каті не обмежилися гнівними тирадами, а пішли до директора. Їхньому обуренню поведінкою класного керівника, котра образила хвору дитину і настановила старостою класу безсовісну вискочку, не було меж.
Коли з приємним запамороченням від успіхів Ядвіґа випадково зіткнулася на порозі магазину з Катрусиною бабусею, її природнім поривом було допомогти:
— Ой, драстуйте! Як давно не бачилися! Давайте, я допоможу донести сумку до під’їзду.
Вона зовсім не чекала, що мила й добра бабуся грубо відштовхне її плечем, тому не втримала рівноваги, незграбно впала на сходи, задихнувшись від різкого болю в спині. Кілька секунд Ядвіґа відкривала рот, як риба, намагаючися вдихнути, приголомшено вдивляючись у таке завжди добре, а зараз скривлене люттю обличчя старенької:
— Там тобі й місце, в ногах валятися у моєї онуки. Щоб і близько до мене не сміла підходити, гадина.
Бабуся пішла геть, не озирнувшись, чужі люди допомогли Ядвізі піднятися. Згинаючись від болю в хребті, вона сяк-так дошкутильгала до свого будинку і не виходила на вулицю три тижні — не відпускала застуда і страшенно боліла спина.