— Ні, дорогенька, я так довго чекати не можу. Десять років! Десять років тому ми ще до школи не ходили. Якісь доісторичні часи!
— Ну, Ягичко, для науки років не шкода. Наука любить жертви. Отож, коли ти вже така незалежна й самостійна, будеш довгими зимовими вечорами ходити до своєї професорки підлогу мити, доки дисертацію захистиш.
— Можна заробити інакшим способом…
— Ото так — на базарі торгувати. Чудова перспективка! На свою маму поглянь, чи дуже вона збагатіла? З ранку до ночі на цьому базарі пропадає, в дощ і холод. З твоєю головою та амбіціями не дуже цікаве заняття.
— Яка там у мене голова! Я цю олімпіаду, вважай, випадково виграла, побилася об заклад. А в торгівлі важить не голова, а особливий нюх, і щоб таланило. Вовчик, приміром, крутиться, як білка в колесі, то в Польщу, то в Туреччину, в Китай навіть збирається їхати, а результату нема. На життя, звичайно, вистачає, на шматок хліба з маслом, але це не те, не справжні гроші. Помітила, скільки машин шикарних на вулицях з’явилося? Ресторани нові, нічні клуби, казино відкриваються, ростуть як гриби. Ось куди люди зі справжніми грошима ходять. А ти, Лєнко, всі свої мрії до одруження зводиш. Якась ти домостроївська жінка! Чоловіка можна завести потім, років під тридцять. А поки ми молоді, поки вчимося, добре було б мати поряд просто крутого щедрого мужчину, хай навіть одруженого, чи й кількох таких мужчин…
— Та що ти, матінко?! У казино і шикарні ресторани ходять жахливі типи — бандити, шахраї всілякі, ну, іноземці ще повій знімають. Ми ж разом «Інтердівчинку» дивилися і вирішили, що проституція у будь-якому вигляді — не для нас, чи забула? Невже ти можеш уявити себе за виконанням забаганок якогось старого смердючого товстуна, найгидкіших забаганок, і при цьому мило посміхатися? І ти ще мимриш ото про свободу!
— Свобода — це гроші. Якщо вони є, ти ні від кого не залежиш, і тоді, справді, живеш на свій смак, як хочеш. Мені ці казино й машини зовсім ні до чого. Може, я просто хочу купити хатинку, в степу, наприклад, і жити там відлюдником. Ходити рано-вранці босоніж по росі, купатися в річці, трави збирати, собаку заведу, козу, а ти, Лєнко, будеш до мене на етюди приїздити. Ото буде весело, правда? На це грошей потрібно неміряно. І чому чоловік має обов’язково бути гладким, старим і смердючим? Може, це буде хоч і багатий, але цілком привабливий мужчина середніх років, і він мені теж сподобається! Ось так, за взаємною симпатією…
— За взаємною симпатією ще ніхто грошей не платив. Платять саме за присилування. Ось завважив упакований мужик дівчинку симпатичну і забажалося йому, щоб вона сьогодні, негайно всі його примхи виконувала. Йому однаково, подобається він їй чи не подобається, що там у неї в душі робиться, що вона відчуває. За свої бакси він хоче одержати негайний результат на вищому рівні. І добре, як нормальний трапиться, а не збоченець якийсь, маніяк. Як ти можеш навіть думати про це?!
— Та добре, добре, покиньмо це. Пофантазувала я трохи від невдоволеності життям. Не всім же таке щастя, як тобі! Що у вас із Юрою?
Яга різко перевела розмову на інші рейки, і Оленка, тут-таки забувши про своє справедливе обурення, зразу розм’якла, розпливлася щасливою посмішкою.
— Тьху-тьху-тьху! Любить. Тільки зустрічатися нема де: вдома сестра з дитиною, бабуся, тепер і мама на канікулах. Ягусю! У тебе квартира окрема з’явилася, ліжко таке… — Оленка шукала підходящого слова, — справжній сексодром. Тепер ми тут можемо залишатися, поки ти на роботі будеш — краса!
Від такої блискучої ідеї настрій у Яги зіпсувався. «Яка спритна Лєнка! Зразу бика за роги. Мало того, що я змусила Юрка закохатися в неї, можна сказати, від себе одірвала. Він би мені й самій пригодився — симпатичний такий, веселий, безвідмовний… Так ще й квартиру їй подай!»
Скільки нервової енергії було затрачено, щоб одержати цю квартиру — Оленка, звичайно, не могла собі уявити. Довелося пережити скандал, довгі розмови про те, що квартира задорога, й суперечки про те, хто платитиме за оренду і скільки. Язі доводилося тамувати образи, прикидатися незворушною тоді, коли всередині визрівала гірка неприкаяність, принижувала матеріальна залежність від матері та її молодого вдатливого коханця. Теоретично можна було піти до суду і захистити свої права на житлоплощу. Легко було спровокувати ситуацію, розпалити пристрасті, змусити того нахабного загарбника чужих квартир залишити їхній дім разом з його складом. І, звичайно, був третій варіант, «магічний» — дати вихід таємній руйнівній силі, накликати лихо на їхні голови, як не раз виходило у Яги з її кривдниками. Доводилося боротися із собою, зі спокусою завдати болю тим, хто зачіпав її інтереси, але яке право вона мала на помсту? Краще уникнути гріха, перетерпіти покірно, почати заробляти на хліб, хай навіть звичайною прибиральницею або, як зараз називають по-благородному, покоївкою. За всі свої жертви Яга одержала окреме житло і свободу вартістю п’ятдесят доларів на місяць. А що зробила Оленка? Прийняла з рук подруги Юру на блюдечку з блакитною каймою, а тепер розкопилила губу ще й на квартиру.