— Сідай на канапу, — запросила господиня. — Спочатку поговоримо, а тоді будеш роздивлятися. Отже, Ядвіґо, перш ніж згодитися на твої послуги, я хочу знати причини, які спонукали тебе в такому юному віці піти на таку роботу.
— У мене кілька причин. По-перше, піти на роботу було однією з умов того, що мені винайняли окрему квартиру. По-друге, зараз наша країна переходить від соціалізму до капіталізму, а в Америці, наприклад, навіть мільйонери віддають своїх дітей працювати саме покоївками або гувернантками, з виховною метою. По-третє, гроші ніколи зайвими не бувають.
Професорка доскіпливо оглядала дівчину. Яскраві, інтригуючі очі, виразне обличчя, в якому вгадується щось південне, рухається наче кицька — легко й пластично. З такою зовнішністю їй не в прибиральниці треба йти… Ото не прогадати б, не впустити в дім шахрайку. Хоча, крім матеріальних, має ще й ідейні міркування та рекомендацію надійної людини. Навряд чи ця Ядвіґа захоче поцупити якусь річ, як та попередня покоївка — на вигляд проста сільська баба, та й навряд чи пхатиме носа не в свої справи. Що ж, можна спробувати… Нехай попрацює місяць, покаже, на що здатна. Теж мені, «дочка мільйонера»! Професорка посміхнулася, і Яга відчула, що справила позитивне враження.
— Мені зрозумілі твої міркування. Але робота нелегка: щодня, за винятком неділі, потрібно витирати пил з усіх предметів, при цьому нічого не розбити, не зіпсувати, ставити точно на свої місця. Крім того, я вимагаю щодня витрушувати килимки, мити підлогу в кімнатах. Двічі на тиждень до мене приходить сусідка, приносить продукти й готує. На кухні й у санвузлі прибирає вона сама. Як бачиш, нічого складного, головне — охайність і старанність. Згодна?
— Згодна. Коли можна починати?
— Хоч зараз. Перевдягайся у ванній, потім я покажу тобі де пилосос, ганчірки, віник. Ванна…
— Я знаю де. У мене подруга жила колись у цьому будинку.
Яга дістала із сумки стареньку футболку, волосся закрутила живописним жмутиком і заповзято стала до роботи.
Прибирати було неважко. Пригнічувала одноманітність процесу. Вже за два тижні Яга ненавиділа всі предмети, які доводилося витирати. Вона незлюбила книжки, — від них тхнуло старим папером і дерло в горлі. Потрібно було протерти кожен листочок старої пальми, пил на шафах, витрусити численні килимки й серветочки, ліжко, а насамкінець — вимити підлогу. Миття підлоги стало найприємішим обов’язком, бо потребувало зусиль усього тіла, яке знемагало від одноманітних рухів. Щоправда, і тут була своя ложка дьогтю — численні меблі, двері, кутки, об які, хоч як старайся, однак ударишся. Синці не сходили, шкіра на руках стала сухою від постійного контакту з водою і пилом. Одначе, коли професорка попросила за окрему платню помити вікна й випрати штори, Яга не відмовилася, виконала все дуже гарно, заслуживши не лише гроші, а й щиру вдячність господині.
Причина такої самозреченості полягала, звичайно, не в доброті душевній, ба навіть не в дванадцяти додаткових доларах. Ні за які гроші Яга не стала б займатися тим, чого не любить. Однак вона мала ідею, яка, єдина, додавала сенсу одноманітній втомливій праці. Ідея та давно потонула в темних глибинах пам’яті, однак, як виявилося, ще не вмерла. Як добре було б жити тут, у цьому заповітному помешканні! Ягу надихали нові можливості, від яких перехоплювало дихання. У професорки не було улюбленої онуки, взагалі не було дітей, а хіба не може трапитися таке, що вона полюбить скромну працьовиту дівчинку Ягу і складе заповіт на її користь? Астма — хвороба підступна, можна померти за лічені хвилини, надто, коли тобі п’ятдесят вісім років, та ще й скільки зайвої ваги. Яга вирішила зайти до книжкового магазину, купити літературу про бронхіальну астму та алергію, щоб мати бодай якісь уявлення про симптоматику цього захворювання і, головне, дізнатися, як довго може прожити хворий. Такі знання просто необхідні, щоб усе точно розрахувати й вибрати правильну стратегію поведінки.
З Катею Яга зіткнулася несподівано у сквері. Коротко стрижена худенька дівчина мало чим нагадувала жваву третьокласницю з тугими кісками. На якусь мить захотілося підійти, відчути знову ту радісну довірливу близькість, як буває лише в дитинстві у найкращих друзів. Якщо Катя усвідомила свою провину, покаялася, можна забути старе, й Оленка перестане бути єдиним світлом у віконці. Привітно усміхнувшись, Яга ступила крок у бік колишньої подруги, але та поспішливо опустила погляд, пройшла повз з ображено-байдужим виглядом, наче не впізнала. «Ач ти, яка підла! Геть не змінилася, така ж зрадлива». Слідом за сплеском колишніх образ, що було вибухнули всередині, щось незриме простяглося до колишньої подруги, легко увійшло в тіло Каті. За минулий рік Яга набула вміння влазити в душу іншої людини і цього разу легко зняла інформацію: напружена спина, прискорене серцебиття, вологі пахви, недобре почуття на душі. На порозі під’їзду Катя затрималася, відчувши незбориме бажання озирнутися, а озирнувшись, вражено здригнулася від того, що Ядвіґа, ця давно забута вискочка, не пройшла чимшвидше повз, а зупинилася і втупила в неї погляд. Катя злостиво відзначила, що ніс у Ядвіґи не став коротшим, одяг простенький, горб, щоправда, так і не виріс, а шкода! Та що це? По спині побігли холодні мурахи, піднімаючи дибки дрібні волосинки, ноги оніміли, всередині запекло, наче там пробіг незримий палючий промінь. Може, від того, що сонце яскравіше засяяло, але Яга раптом видалася Каті надзвичайно вродливою: розпущене рудувате волосся маяло на вітрі, сам простір довкола неї, здавалося, випромінював упевненість, спокій, успіх. Красуня усміхнулася, як богиня, різко стріпнула волоссям і пішла доріжкою легко, граційно, ледь торкаючись землі.