Коли мовиться про потребу застосувати фізичну силу або зброю, тоді не обійтися без слів "оборона", "оборонець", "обороняти" ("боронити"), "оборонятися": «оборона Буші» (М. Старицький); «Сорока в ворони просить оборони» (М. Номис); «З оборонцями ладу старого бій усесвітній, останній кипить» (переклад «Робітничої Марсельєзи»); «Боронив я свою Україну, не лякався я злих ворогів» (народна пісня); «Алі оборонявся» (М. Коцюбинський).
Трапляються випадки, коли слова обох цих груп будуть слушні в одній фразі, наприклад: «Люди з околиць кинулись до фортеці, шукаючи захисту, але, поки оборонці завзято стримували ворога, що обложив їх звідусіль, багато хто в фортеці помер від голоду й спраги».
Зі сказаного випливає, що, прагнучи використати все багатство нашої мови, треба не забувати й слів цієї другої групи й казати, наприклад: «Обов'язком кожного громадянина є боронити (або обороняти) свою Батьківщину».
Землеробство, хліборобство, рільництво, обробіток (обробка) землі
На табличках, на штампах і печатках, у діловому листуванні й на сторінках періодичних видань ми читаємо слова "землероб", "землеробство", "землеробський", але цих слів не знайдемо в нашій класичній літературі та фольклорі, не чуєм і в живій народній мові. Чому? Тому що ці штучні слова мають поряд себе давні українські, які цілком відповідають російським "земледелец", "земледелие", "земледельческий", а саме: "хлібороб", "рільник", "ратай", "хліборобство", "рільництво", "хліборобський", "рільничий". Наведемо приклади з класики й живої народної мови: «Масюк любив хліборобство» (І. Нечуй–Левицький); «Мій батько – з діда–прадіда хлібороб, любив землю, з землі й жив» (із живих уст); «Чекає ратая, паруючи, чорнозем» (М. Рильський); «Ниво неорана, ниво несіяна… де твої ратаї? Де твої сіячі?» (М. Чернявський); «Дитина без школи, що рільник без поля» (Ю. Федькович).
До того ж слова "землероб", "землеробство" створено невдало з двох складових частин – іменника "земля" й дієслова "робити", тимчасом як тут, коли навіть визнати потребу створення нового слова, слід було б узяти дієслово "обробляти", адже землероб не робить землю, як то виходить за аналогією до слів "бракороб" ("той, що робить брак"), "дармороб" ("той, що робить дарма"), а обробляє землю. Тим‑то ці терміни, створені всупереч законам українського словотвору, так важко прищепити в живому мовленні. Водночас українське слово "хлібороб" не тільки й далі живе в устах народу, але його вподобали й освоїли в своїй мові росіяни ("хлебороб", а також "хлопкороб" тощо).
Творці й прибічники слів "землероб", "землеробство", не заперечуючи, що, коли йдеться про вирощування хлібів, краще користуватись іменниками "хлібороб", "хліборобство", запитують: а як обійтись без слова "землеробство", коли маємо діло з вирощуванням технічних культур? Адже є країни, де хліб не сіють. Відповідь на це дає наш Українсько–російський словник АН УРСР, пояснюючи значення слова "рільництво": 1) "полеводство", 2) "земледелие", – й наводить слушну ілюстрацію: «…проґрес техніки в сільському господарстві виявляється по–різному, залежно від системи сільського господарства, залежно від системи рільництва».
На жаль, широковживане в нашій поезії слово "ратай" майже зникло з нинішнього вжитку.
З метою чи без мети?
Від вислову "з метою" рябіють сторінки газетних інформацій, статей і фейлетонів. Ось кілька зразків із того потоку, який ми спостерігаємо щодня в друку й чуємо з уст: «З метою біологічної ізоляції, щоб уникнути можливого поширення місячних мікроорганізмів, космонавтів помістили в спеціальний «фургон», де вони пройдуть тривалий карантин»; «З метою виявлення жанрових особливостей цього твору надіслали його на кваліфіковану експертизу».
Словом "мета" послугувалась і послугується наша література, щоб передати важливе життєве завдання або ідейне спрямування людини: «Очевидячки, досягла до своєї мети» (І. Нечуй–Левицький); «О, бідний той, хто крізь завої сині іде самотньо, мовчки, без мети» (М. Рильський). У народній мові це слово трапляється далеко рідше, наприклад, у вислові «на близьку мету», що означає – "на близьку віддаль".