Зі сказаного випливає, що не слід користуватися словом злісний безоглядно, а треба ставити його там, де воно буде слушне.
Значний, чималий, неабиякий (великий)
Прикметником значний і прислівником значно в сучасній українській мові так надуживають останнім часом, що вони майже витиснули інші близькі слова, тим самим збіднюючи мову. Раз у раз чуємо й читаємо: значний унесок, значні впливи, значно кращий, значно більший тощо. Замість того, щоб сказати: «Ми маємо в галузі фізкультури значні досягнення», – точніше й краще було б: чималі (неабиякі, великі) досягнення; замість: «Значно краще зробити це ось як», – можна сказати: «далеко (або куди набагато) краще».
Не слід забувати, що прикметник значний буває ще синонімом до слів відомий, шанований, заслужений: «Значні пани і шляхетство» (О. Стороженко), – а прислівник значно в деяких діалектах означає ще те ж що й слова помітно, видно: «Значно, що господар» (Ю. Федькович).
Красивий, гарний, вродливий, красний, хороший, чудовий
Усі ці слова значеннєво є дуже близькі між собою й відповідають російським красивый, хороший. Дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші слова–синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна) дівчина. Дехто каже: «Який красивий будинок!» – не замислюючись над тим що, може краще сказати: гарний (чудовий) будинок.
Наведемо кілька прикладів із нашої класичної літератури й фольклору: «Гарна, як квітка гайова» (М. Номис); «На городі верба рясна, там стояла дівка красна» (народна пісня); «Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво» (І. Нечуй–Левицький); «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий» (М. Номис); «Хвалилася сусідам своїм молодиця: яка вона хороша, яка білолиця» (Я. Щоголів).
Прикметнику красивий народна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає йому тепер, – він указував не на саму красу, а на те, що надає людині краси: «Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою – він зціливсь; покропили красивою – то був гарний, а це ще кращий став» (Казки й прислів'я, що записав І. Манжура).
Як бачимо з цих прикладів, українська класика й народна мова широко використовували багатство синонімів, дуже рідко вдаючись до слова красивий. Таких прикладів можна навести багато, не кажучи ще й про інші слова–діалектизми, наприклад: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний («Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка». – Закарпатська пісня; «Ловкий парубок. – Із живих уст на Полтавщині; «Вдовине личко красовите». – Марко Вовчок). То яка потреба збіднювати мову, забувши цю словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи живу мову одним–однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: «Твій учинок – дуже некрасивий».
Лікарський, лікувальний, лікарняний, лікарський
«Лікарська косметика під доглядом досвідчених лікарів», – бачимо табличку над дверима медичного закладу; «Одразу за парканом починалися лікарські будинки», – читаємо в одному нарисі. В обох цих фразах прикметники лікарська, лікарські пантеличать того, хто читає їх, а не пояснюють. Прикметник лікарський означає «належний лікареві» (лікарський халат) або «такий, що стосується діяльності лікаря» (лікарський огляд): «Хора лежала непритомна, і здавалося, що не чула лікарської гадки» (І. Франко). Прикметник лікувальний указує на оздоровчі, збудливі, тамівні властивості, цебто має зв'язок із поняттями ліки, лікувати: «Виноград має і лікувальні властивості» («Колгоспна виробнича енциклопедія»). Нарешті, слово лікарняний означає «належний лікарні»: «лікарняний персонал», «Тут під стінами й коло груби навалено цілі гори лікарняного мотлоху» (переклад із А. Чехова).
З уваги до цього треба було на табличці написати: лікувальна косметика, – бо тут мають на увазі ті процедури, що лікують, а не медичний персонал, що їх виконує; в другій фразі треба було написати: лікарняні будинки, – бо мовиться про будинки, які належать лікарні.