З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні «перетворюватися на щось, укриватися чимось» («Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода». – І. Багмут; «Ладозьке озеро бралося кригою». – Ю. Смолич; «Нога в хлопця взялася синіми плямами». – О. Донченко), говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчати якоюсь мовою («Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою». – Б. Грінченко); іноді помилково кажуть: «Я вмію читати на англійській мові, а говорити можу й на німецькій», замість: «Я вмію читати англійською мовою (або по–англійському), а говорити можу й німецькою (або по–німецькому)»; одружитися з кимось (іноді женитися), а не на комусь (Оженився з Палажчиною дочкою». – І. Нечуй–Левицький; «Софія одружилась з Ізаровим». – А. Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь («Їде чумак шістьма парами». – Б. Грінченко; «Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець». – І. Муратов).
З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в стоять дієслова: знати, пізнати («Знати пана по халявах». — Прислів'я; «Пізнати ворону по пір'ю». – Прислів'я), розумітися, знатися на чомусь («Теля не знається на пирогах». – Прислів'я; «На рибі теж розумітися треба», – Ю. Збанацький), кохатися в чомусь («У химерному кохатися, видумки сплітати». – Б. Грінченко), вибачати на слові («Вибачайте, люди добрі, на цім слові». – Марко Вовчок); бути певним із прийменником на («Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко». – Марко Вовчок), із прийменником у (в) («Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах». – М. Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком («Одначе чужинець і сам не був певний правильності того, що говорить». – О. Досвітній).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄСЛІВ
Взяти (узяти) себе в руки, опанувати себе, запанувати над собою
«Незнайомець узяв себе в руки й, намагаючись бути спокійним, казав далі…» – читаємо в сучасному оповіданні. Але по–українському можна взяти в руки щось або когось, тільки не себе: «Ну, – гукнув Бертольд, – то байка! Я візьму співців тих в руки!» (Леся Українка). Коли доводиться сказати по–українському відповідно до російських висловів взять себя в руки, овладеть собой, то треба вдаватись до таких українських висловів: опанувати себе, запанувати над собою(Словник за редакцією А. Кримського).
Вибачатися, прощати, дарувати, перепрошувати
Люди, що не дбають за культуру власної мови, часто помилково кажуть: «Я вибачаюся». Так сказати не можна, бо частка — ся означає себе, отже, виходить, що людина вибачає саму себе, тимчасом як уважає, що завинила чи помилилась перед кимось. Треба казати: вибачте мені, пробачте мені, простіть мені, даруйте мені або я перепрошую. Цей останній зворот – характерний для подільського, волинського та інших південно–західних говорів, де він поширився підо впливом польської мови.
Так само не можна казати: «За ці слова треба вибачатись», – а слід: «треба попросити вибачення» або «треба перепросити».
Виручити (виручати), визволити, вирятувати, допомогти, виторгувати
Дієслову виручати та іменникові виручка надають часом невластивого українській мові значення, наприклад: «Від продажу огірків та картоплі наш колгосп виручив багато грошей»; «Середньоденна виручка підвищилась на 50 %».
Слова виручати, виручити, виручання, виручка мають в українській мові те саме значення, що й їхні і синоніми визволяти, визволити, врятувати, допомогти, визволення, порятунок, допомога, підмога, цебто – «виводити, вивести (виведення) зі скрутного чи небезпечного становища», «ставати (стати) комусь у пригоді», «позбавляти лиха, неволі», наприклад: «Друга вмієм виручать – друга будем виручать» (П. Усенко); «Вийди, доле, із води, визволь мене, серденько, із біди» (народна пісня); «Справа стала так, що треба порятувати людину» (М. Коцюбинський); «Суховій хотів знищити сад, а ми всі, школярі, кинулись на порятунок» (О. Донченко); «Не журись, у разі чого, люди прийдуть нам на допомогу» (з живих уст); «Чубенківці пішли в атаку і з'єдналися з підмогою» (Ю. Яновський).