Курити чи палити цигарки й люльки?
Як правильніше сказати по–українському: курити чи палити цигарки й люльки? Адже чуємо з уст і читаємо: «Я більше не палю – кинув»; «Тут палити заборонено»; «Курити – в туалеті» тощо. Не тільки в сучасній нашій літературі можна прочитати: «Гетьман дивився у вогонь і спокійно палив люльку» (Н. Рибак), – а й у класичній часом виявляємо такий самий вислів. Проте в народному мовленні більше чуємо слово курити, аніж палити: «Та й викрешем вогню, та й закурим люльку, не журися!» (народна пісня); «Дурень нічим ся не журить, горілку п'є та люльку курить!» (М. Номис).
Дієслово палити в значенні «курити тютюн» зайшло до української мови з польської, але воно має й інше значення – «розводити вогонь (багаття, пожежу)», «знищувати вогнем»: «Вони довели людям, що не треба палити та й руйнувати народне добро» (М. Коцюбинський), – від чого виник іменник палій – «людина, що нищить щось вогнем». Того, хто курить тютюн, звуть курець, а не палій. Отже, вислови курити тютюн і палити тютюн – тотожні, паралельні. Але через те, що слово палити має два значення, краще уникати непотрібного паралелізму й там, де мовиться про тютюнові вироби, вживати тільки слова курити й курець: «Я – більше не курець: місяць тому кинув курити». А взагалі краще – не курити (палити).
Листати й гортати, перегортати, перегортувати
«Листає протяг потемнілі книги», – читаємо в одному сучасному вірші, хоча давно відомо, що сторінки книжок і журналів не листають, а гортають, перегортають, перегортують: «Він жадібно почав гортати в букініста сторінки книги» (П. Тичина); «Перегорни ще сторінку і там побачиш» (із живих уст). Таке, ніби нове, слово листати аж ніяк не можна вважати за неологізм, бо його скальковано з російського дієслова листать і свідчить воно не про творчі пошуки автора, а про брак доброго знання української мови, отже, не збагачує її на ще одне слово, а засмічує.
Матися, бути, траплятися, мати
«У нашому магазині мається великий вибір зимового одягу», – читаємо в оголошенні; «Такі явища маються ще в нашому побуті, але з ними йде рішуча боротьба», – читаємо в районній газеті; «Усі скарги, що малися в нас, ми висловили», – чуємо з уст промовця, і в усіх цих фразах дієслово матися виступає недоречно, його треба замінити іншими словами. Чому? Адже це дієслово є в українській мові, наприклад: «Поборовся б і я, може, якби малось сили» (Т. Шевченко); «Якби так малось, як не мається, так що б то було!» (М. Номис). Хоч дієслово матися є в сучасній українській мові, та його вживають рідше, ніж у російській діловій мові иметься, на зразок висловів иметься в продаже, имеются случаи тощо. У таких випадках треба вдаватись до дієслова бути: «У нашому магазині (чи крамниці) є великий вибір зимового одягу». У деяких текстах може прислужитись дієслово траплятися: «Такі явища трапляються ще в нашому побуті», – а інколи й дієслово мати: «Усі скарги, що ми мали, ми висловили», – або: «Усі скарги, що в нас були, ми висловили».
Дієсловом матися послугуємось у таких висловах: матись на обачності (бачності). («Не забудь, що я тобі сказав, і майся на бачності». – І. Франко), матись на увазі, матись на думці («Малось на думці вже закінчити косовицю, та пішли дощі». – З живих уст). Крім того, це дієслово буває синонімом до слів почуватися, жити: «Стара тим часом розпитувала про нього, як він собі мається» (Марко Вовчок) ; «Здоров, Воле, пане свату! Ой як ся маєш, як живеш?» (І. Котляревський), – також до слів передбачатися, намірятися: «По обіді малося плоскінь брати» (А. Головко); «Скоро вже й весілля малось бути» (Б. Грінченко).
Мусити, бути повинним, мати щось зробити, належить, годиться, слід, варто, треба
У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніх творах дієслово мусити витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадку – дієслова. Кажуть, наприклад: «Я мушу сьогодні прийти до вас поговорити про всяку всячину», – коли тут краще було б сказати: «Я маю сьогодні прийти до вас…» Чому саме так? А тому, що дієслово мусити вказує на крайній ступінь потреби («Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців». – М. Коцюбинський), а яка тут крайня потреба, коли хочуть говорити про всяку всячину! Інша річ, коли йдеться про щось серйозне, поважне, – тоді треба сказати: «Я мушу до вас прийти в одній невідкладній справі».
Так само не на своєму місці стоїть форма дієслова мусити в реченні: «Усі робітники мусять знати правила техніки безпеки», – бо тут теж ідеться не про крайній ступінь потреби, а лише про обов'язок чи бажаність чогось. У таких випадках більше підходять слова належить, годиться, треба та інші або сполука бути повинним, яких і треба вживати: «Усім робітникам належить (годиться, слід, варто, треба) знати правила…»