Якщо такої категоричності потреби чи обов'язку нема, тоді треба користуватись висловом із дієсловом мати: «Підвода мала приїхати до Кам'яного вночі» (І. Нечуй–Левицький); «Ось слухайте, щось маю вам сказать» (Є. Гребінка).
Нагадувати, скидатися, бути схожим, бути подібним
Великого навантаження часом надають молоді письменники й журналісти дієслову нагадувати, поширюючи його значеннєві функції: «Низенький, білобровий, з невеликим, як кулачок, обличчям, Ілько Голубчик нагадував тепер настовбурченого горобця»; «В цей час скеля нагадує давню, як дума, вежу»;«Видзвонювала по камінню вода, нагадуючи дзвінкий дитячий лемент».
Наша класика й народне мовлення вживали дієслова нагадувати тільки в розумінні «відтворювати в пам'яті», а не «створювати в уяві образ», як це зроблено в наведених сучасних фразах: «Смерті сподіваюсь, а ридаю, мов дитина, як я нагадаю Катерину» (Т. Шевченко); «Нагадаєш же мені, щоб я не забула, що мати веліли» (Словник Б. Грінченка). Якщо треба було висловитися, що зовнішній вигляд чогось створює в уяві певний образ, тоді українські класики й народне мовлення шукали інших слів: «На вершині й ворона скидається на орла» (приказка); «А дитяточко, нівроку йому, гарненьке; на неї трохи скинулося, а трохи на батька» (Панас Мирний); «Вона була схожа на Нимидору» (І. Нечуй–Левицький); «Ой, як же ви подібні до мого покійного брата!» (з живих уст).
З уваги до наших мовних традицій авторам наведених на початку фраз треба було написати: «Ілько Голубчик був тепер подібний до настовбурченого горобця»;«Скеля скидається на давню, як дума, вежу»; «Видзвонювала по камінню вода, подібна (чи схожа) на дзвінкий дитячий лемент» (або: «Подібно до дзвінкого дитячого лементу, видзвонювала по камінню вода»).
Нервувати й нервуватися
Дуже часто, надто в деяких південних говорах, уживають слова нервувати в невластивому йому значенні: «Він цілий день нервує й ніяк не може заспокоїтися». Нервувати людину може хтось інший, а не вона саму себе: «Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора» (І. Ле). Коли треба висловитися, що людина перебуває в збудженому, нервовому стані, тоді слід послугуватись дієсловом нервуватися: «Руднєв щогодини запитував Ковпака про хід роботи і, одержуючи невтішні відповіді, нервувався» (П. Воронько).
Носити ім'я, зватися, мати назву
«Ця вулиця носить ім'я Кобзаря»; «Театр заслужено носить славне ім'я корифея української сцени», – чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.
Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: «Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить» (Т. Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: «Таки явивсь! Де тебе носило так довго?» (Леся Українка); кажуть і про коней: «Мене коні не раз носили» (Словник Б. Грінченка), – або в розумінні «підіймати», відповідно до російського слова вздымать: «Кашель носив його груди» (І. Франко). Але це дієслово в українській мові не повязують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. «На нашому заводі, що зветься «Світлий шлях», вона одна працює на чотирьох станках» (Г. Бойко); «Ця вулиця має назву Першого травня» (з живих уст).
Обеззброїти, роззброїти, озброїти
За аналогією до книжного творення дієслів із префіксом обез- – обездолити, обезкровити, обезсилити, обезчестити – поряд із природними знедолити, знекровити, збезчестити – змодельовано дієслово обеззброїти: «Решта банди перейшла кордон, де її обеззброїли й інтернували». Але яка потреба в цьому паралельному слові, що за значенням нічим не відрізняється від дієслова роззброїти? Хіба погано передає той самий зміст це дієслово, приміром, у фразах:«Міліція нагнала басмачів у Кзил–Су, дев'ять чоловік роззброїла» (І. Ле); «Його роззброїла та непохитна впевненість, яка прозвучала в голосі бригадира» (С. Журахович)?
Із префіксом о- є в українській мові дієслово озброювати, що має протилежне значення: «Могутні були новгородські бояри та купці, не один полк могли озброїти, та ще й зброя яка!» (А. Хижняк).