Чи не забагато в нас однакових прислівників, дуже схожих між собою, що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову, вносить плутанину, коли постає питання, як краще сказати – щодня чи щоденно. Мабуть, слід додержуватися слів, що живуть у народі, залишивши слова типу щоденно для тих випадків поетичної творчості, коли ритм вірша потребує саме цього слова, як це бачимо в наведеній цитаті з творів П. Тичини.
ПРИЙМЕННИКИ
У (в) – до, в – на
Інколи виникає питання, який прийменник треба ставити – у (в) чи до: «Я поїхав у Київ» чи «Я поїхав до Києва», «Вихід у місто» чи «Вихід до міста»?
Узагалі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до: «Через кілька днів Ковпак вилетів до Москви» (П. Вершигора); коли йдеться про дію чи перебування в чомусь, тоді слід користуватися прийменником у (в): «У Києві на риночку ой пив чумак горілочку» (народна пісня). Якщо мета руху в певному напрямі супроводжується ще додатковими поясненнями, тоді після них може стояти замість прийменника до – у (в): «Ми їздили на ярмарок у Косів» (М. Рильський). У реченнях, де рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття, ставиться прийменник у (в):«Він ступив у сад» (Є. Гуцало) ; «Кидається у свою стихію» (О. Гончар); «Закрадається в серце острах» (М. Рильський). Рух до приміщення позначається дієсловами з тим і з другим прийменником: «Уваливсь у хату» (П. Куліш); «Смерть зайшла до хати» (Д. Павличко).
Як сказано вище, прийменником у (в) з іменником у знахідному відмінку послугуємось, визначаючи час за днями тижня: «у вівторок», «у п'ятницю», – або з іменником у місцевому відмінку, коли мовиться про місяці року: «у січні», «у липні». Проте, коли визначається час за роком, треба користуватись родовим відмінком іменника, а не прийменником у (в) з іменником у місцевому відмінку: ближче буде до нашої мовної традиції цього року, а не в цьому році, 1970 року, а не в 1970 році. Так само слід казати торік, а не в минулому році, позаторік, а не в позаминулому році; аналогічні будуть і прикметники – торішній, а не минулорічний, позаторішній, а не позаминулорічний.
Російському вислову дом в три окна відповідає український – будинок на три вікна, а вислову дом в пять этажей – будинок на п'ять поверхів.
Прийменник на вживають також, коли описують процес перетворення: «звівся ні на що».
Прийменник у (в) можна чути українською мовою в таких висловах: вірити в себе, вдаватися в тугу, в розпач, – а також на позначення переходу з одного стану в інший: «І як воно зробилось так, що в турка я перевернувся» (С. Гулак–Артемовський).
Російські прийменники у та в мають між собою велику значеннєву різницю, наприклад: «У него собирались гости» і «В его словах чувствовалась уверенность». Між українськими прийменниками у та в нема ніякої різниці. Ми ставимо їх незалежно від змісту речення, а тільки додержуючись правила чергування голосних, цебто: якщо попереднє слово кінчається на голосну, треба ставити прийменник в («Вона взяла в нього книжку»), якщо на приголосну – тоді у («Він узяв у неї книжку»).
Від – проти, на – проти
«Це ліки від усяких хвороб», – читаємо в одному сучасному оповіданні для дітей. Так сказати по–українському не можна; коли йдеться про ліки, треба ставити прийменник проти: «Ліки проти ревматизму» (Українсько–російський словник АН УРСР).
Прийменником проти користуються також для порівняння: «І стіл був багатий проти звичайного» (Л. Смілянський), – а також у висловах на означення часу відповідно до російських на пятницу, под Новый год: «Пізно світилося проти п'ятниці світло, як у великодню ніч» (М. Коцюбинський); «Та це сталося проти Нового року» (з живих уст); «Він не питав більше – куди й чого я піду проти ночі» (С. Скляренко).
Для, задля, на, про, під, до
«У кутку кімнати стояла шафа для одежі»; «Це тобі торбинка для книжок», – часом чуємо з уст і навіть читаємо в художній літературі. Чи це правильно? Ні, треба: «стояла шафа на одежу», «торбинка на книжки». Чому? Тому що прийменник для буде слушний там, де говориться, що певну річ призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби: «Не для пса ковбаса, не для кицьки сало» (М. Номис); «Цю шафу батько купив для мене» (з живих уст); «Для загального Добра» (М. Коцюбинський). Зате, коли мовиться, що якийсь предмет призначено на певні конкретні речі, тоді треба шукати інших прийменників: «Оце тобі торбинка на жито, а пляшки – менша на олію, а більша на молоко» (з живих уст), «мішок на вугілля»; «одяг на свято» (Українсько–російський словник АН УРСР). Так само треба казати: «поштова скринька на листи й газети», «кошик на старі папери», «миска на борщ». Кажуть у народі ще: «мішок під жито», «одежа про свято й про будень», «книжка до читання».