Якщо звичайна зустріч для пиття чаю може піднести нас до Бога, то важливо не знехтувати десятки інших можливостей, які трапляються нам протягом дня.
Хмара й дюна
«Усім відомо, що життя хмар надто мінливе, але також дуже коротке», – писав Бруно Ферреро. Ось іще вам одна історія.
Одна молода хмаринка народилася з великої бурі над Середземним морем. Але вона не мала часу, щоб як слід там вирости, потужний вітер погнав усі хмари до Африки.
Коли вони досягли материка, клімат змінився. Жарке сонце сяяло в небі, а внизу лежав золотий пісок пустелі Сахари. Вітер і далі гнав їх до південних лісів, бо над Сахарою майже не падав дощ.
Потім так само, як ото відбувається з молодими людьми, відбувається й з молодими хмарами: вона вирішила втекти від батьків і від старших друзів, щоб пізнати світ.
– Що ти хочеш робити? – запитав у неї вітер. – Пустеля вся однакова. Повернися до гурту, й ми подамося до центру Африки, де є гори й високі дерева!
Але молода хмара, бунтівна від природи, не послухалася; вона потроху знизилася, аж поки полетіла на крилах лагідного вітерцю понад золотими пісками. Пролетівши чималу відстань, вона помітила, що одна з дюн усміхається до неї.
Хмара побачила, що ця дюна також молода, щойно утворена вітром, який полетів далі своєю дорогою. Вона була зачарована її золотавим волоссям.
– Добридень, – сказала вона. – Як тобі живеться тут унизу?
– Я маю товариство інших дюн, сонця, вітру й караванів, які іноді тут проходять. Іноді тут буває жарко, але доводиться терпіти. А як живеться там, угорі?
– Там також є вітер і сонце, але моя перевага в тому, що я можу літати в небі й бачити багато цікавого.
– Моє життя коротке, – сказала дюна. – Коли вітер повернеться з лісів, я зникну.
– І це тебе засмучує?
– Це створює враження, що я ні на що не потрібна.
– Я теж відчуваю те саме. Коли налетить новий вітер, я полечу на південь і там перетворюся на дощ. Моя доля така.
Дюна трохи завагалася, а потім сказала:
– А ти знаєш, що тут, у пустелі, ми називаємо дощ дарунком Раю?
– Я не знала, що можу перетворитися на щось таке важливе, – сказала хмара з гордістю.
– Я чула легенди, що їх розповідали старі дюни. Вони кажуть, що після дощу нас накривають трави та квіти. Але я ніколи цього не бачила, бо в пустелі дощ падає дуже рідко.
Хмара трохи завагалася. Але потім подарувала дюні свою широку усмішку.
– Якщо хочеш, я можу накрити тебе дощем. Хоч я тільки щойно прилетіла, ти мені дуже сподобалася, і я хотіла б залишитися тут навіки.
– Коли я побачила тебе перший раз у небі, я також закохалася в тебе, – сказала дюна. – Але якщо ти перетвориш своє чудове біле волосся на дощ, ти помреш.
– Любов ніколи не помирає, – сказала хмара. – Вона перетворюється. І я хочу показати тобі Рай.
І стала пестити дюну маленькими краплями; так вони були поєднані протягом тривалого часу, аж поки в небі з’явилася райдуга.
Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. Інші хмари, які летіли до Африки, думали, що тут утворюється частина лісу, який вони шукали, й також проливалися над нею дощем. Через двадцять років дюна перетворилася на оазу, яка дарувала подорожнім затінок своїх дерев.
А все це сталося тому, що одного дня закохана хмара не побоялася віддати своє життя за Любов.
Енергійна Норма
У Мадриді живе Норма, дуже оригінальна бразилійка. Іспанці називають її «невтомна бабуся». Їй уже понад шістдесят років, а вона працює відразу в кількох місцях і завжди вигадує всілякі акції, свята, концерти.
Одного разу о четвертій годині ранку, коли я вже падав із ніг від перевтоми, я запитав Норму, звідки вона бере стільки енергії.
– Я маю магічний календар. Якщо хочеш, я тобі його покажу.
Наступного дня я прийшов до неї. Вона показала мені давній відривний календар, весь покреслений кривульками.
– Сьогодні той день, коли було винайдено вакцину проти поліомеліту, – сказала вона. – Треба його відзначити, бо життя чудове.
Норма записувала на кожен день року якусь приємну подію, що сталася в цю дату. І їй життя завжди давало причину для радості.
21 червня 2003 року, Йорданія, Мертве море
За столом сиділи в ряд король і королева Йорданії, державний секретар Сполучених Штатів Америки Колін Пауел, представник Ліги арабських держав, міністр закордонних справ Ізраїлю, президент Німеччини, президент Афганістану Гамід Карзай та інші важливі особи, залучені до процесів війни та миру, які вони розглядали. Хоч температура була близькою до сорока градусів Цельсія, лагідний вітерець долітав із пустелі, піаніст грав сонати, небо було ясне, смолоскипи освітлювали сад. На протилежному березі Мертвого моря ми могли бачити Ізраїль і вогні Єрусалима на обрії. Усе тут, здавалося, перебувало в гармонії й мирі – і зненацька я зрозумів, що ця мить, замість бути відхиленням від реальності, насправді була мрією всіх нас. Хоч мої думки стали більш песимістичними протягом останніх місяців, але якщо люди досі готові розмовляти, то не все втрачено. Згодом королева Ранія пояснила, що обране місце зустрічі символічне: долина Мертвого моря – найнижче місце на суходолі (401 метр від рівня світового океану). Щоб опуститися ще нижче, нам би довелося пірнути в Мертве море, але вода в ньому така солона, що нас би негайно виштовхало на поверхню. І те саме відбувається з болючим процесом миру на Близькому Сході: не можна добутися глибше, ніж тепер. Якби в той день я дивився телебачення, то довідався б про загибель ізраїльського поселенця та палестинського юнака. Але я перебував на тій вечері з дивним відчуттям, що тиша тієї ночі може поширитися на весь регіон, люди стануть розмовляти, як вони розмовляли в ту мить, утопія можлива, адже люди не можуть опуститися ще глибше.