У підсумку ніякого покарання за дії, спрямовані проти держави та її територіальної цілісності, політики зі східних областей так і не понесли. Як показали подальші події, така доброта дорого коштувала Україні. Головні дійові особи Сєвєродонецьких подій не змінили своїх поглядів і послідовно та наполегливо нагнітали протистояння у суспільстві, що у підсумку призвело до важкої політичної кризи та кровопролиття. Сьогодні ми не можемо знати, як повернувся б хід історії, якби організаторів Сєвєродонецького з’їзду після остаточної перемоги Ющенка змусили відповісти за вчинений замах на територіальну цілісність. Але можна не сумніватися, що в такому разі охочих погратися у сепаратизм було б набагато менше. Усвідомлення невідворотності покарання за подібні дії, без сумніву, зробило б ідею відділення окремих регіонів та погрози створення усіляких «республік» дуже токсичною темою, яку політики вважали б за краще обходити. А от безкарність, навпаки, переконала політикум у тому, що можна робити що завгодно. Країна все стерпить. Суспільство все проковтне. Правоохоронці спустять будь–яку справу на гальмах.
ШАНТАЖ ФЕДЕРАЛІЗАЦІЄЮ
Після програшу на президентських виборах еліта Донбасу знову повернулася до ідеї федералізації України. Якщо у кабінетах нова влада майже завжди знаходила порозуміння з регіоналами, то на публіку тривала гра у непримиренних суперників. Кулуарні компроміси були приховані від очей донбаського обивателя, якого тримали у напрузі та переконували, що нова влада ставиться до жителів Донбасу вороже й упереджено. У період президентства Ющенка ця тема регулярно піднімалася регіоналами на різних форумах та з’їздах, а також у ЗМІ.
Скандальні вибори 2004 року та Сєвєродонецький з’їзд воскресили риторику початку 90‑х і знову актуалізували старі гасла. Аж до 2010 року ідея федералізації України була одним із ключових програмних положень Партії регіонів — на противагу «помаранчевій» унітарності. Саме поняття «федералізація» прихильниками федеративного устрою України з самого початку було поставлено з ніг на голову. Адже слово «федерація» перекладається як «об’єднання». Отже, передбачає процес об’єднання певних розрізнених територіальних утворень в одну державу. Українські ж «федералісти» пропонували зворотній процес — роз’єднання вже існуючої цілісної держави.
Тож не дивно, що подібні пропозиції завжди негативно сприймалися великою частиною громадян України. Було очевидно, що тему федералізації роздмухують штучно і з певною циклічністю на догоду політичним амбіціям окремих осіб, а не тому, що вона насправді несе суспільству якісь вигоди. Крім того, деякі прихильники федералізації дотримувалися відверто українофобських поглядів і не соромилися про це заявляти. З цієї причини опоненти презирливо називали прихильників федералізації «федерастами».
Найрадикальніші заклики до автономізації регіонів найчастіше лунали з Донбасу, де подібні ідеї накладалися на наявні стереотипи про «особливий донбаський характер» та «регіон–годувальник». В інших областях (окрім Криму), де не було таких потужних і впливових регіональних кланів, чаклики до відокремлення сприймалися здебільшого прохолодно. Було очевидним, що гра у федералізацію потрібна насамперед «донецьким» для відстоювання власних інтересів. А ось Херсону, Миколаєву або Запоріжжю у цій грі заздалегідь відводилися другорядні ролі, і в разі утворення тієї самої «Південно–Східної республіки» їм би знову довелося задовольнятися становищем периферії. Тільки тепер уже не України, а «ПіСУАРу», як зневажливо називали запропоновану регіоналами у Сєвєродонецьку автономію (абревіатура від «Південно–Східна Українська Автономна Республіка»). Така перспектива навряд чи могла когось спокусити.
Утім, тема федералізації надовго стала однією з головних тез донбаських політиків. Після другого туру президентських виборів 2004 року і відмови регіоналів від проведення сепаратистського референдуму при Донецькій облраді було створено міжрегіональний громадський науковий центр під назвою «Конституційна реформа в Україні». За задумом організаторів, центр повинен був розробляти план переходу держави від унітарного устрою до федеративного. Працювати над цим планом мали якісь неназвані фахівці з конституційного права та державного будівництва. За словами Бориса Колеснікова, перші результати роботи центру очікувалися навесні 2005 року. «Наукова група попрацює 90 днів, а вже потім ми ухвалимо рішення», — обіцяв він. Але жодної інформації про діяльність наукової групи в пресі більше не з’явилося.