У своєму виступі лідер «Донецької республіки» традиційно лякав донеччан вторгненням «помаранчевих паразитів» і звинувачував правлячу коаліцію у прагненні «знищити Донбас».
«Сьогодні дуже трагічний день у нашого народу — початок Великої Вітчизняної війни. І до того ж, так вийшло, що в цей день у Верховній Раді було сформовано антинародну коаліцію — «помаранчеву», яка, практично, об’єдналася для того, щоб повністю знищити наш Донбас. Це моє глибоке переконання, тому ми не можемо сидіти вдома і чекати, поки до нас прийдуть помаранчеві паразити і з'їдять те, що у нас ще залишилося. Ми втратили вже все. Нам втрачати більше нічого, і ми не зупинимося», — волав Цуркан.
Однак у 2006 році мобілізаційний ефект від подібних страшилок уже не йшов у жодне порівняння з тим, що було в 2004 році. На Донбасі, як і раніше, не любили Ющенка, але вже не боялися його. За два роки після Майдану страшилки вже не виглядали правдоподібними.
У листопаді того ж року активісти «Донецької республіки» встановили агітаційні намети у самому центрі Донецька, на площі Леніна, в яких відкрито збирали підписи на підтримку референдуму про створення «незалежної Донецької Федеративної Республіки» та поширювали брошури відверто фашистського толку. Намети, які використовували Цуркан і Пургін, належали КПУ. Сепаратисти лише закрили символіку комуністів прапорами своєї організації. Як відзначали донецькі журналісти, подібна акція навряд чи могла б відбутися без негласного заохочення міської влади.
Таке нахабство навіть за мірками вегетаріанських часів ющенківського президентства було вже перебором.
Представники націонал–демократичних політсил Донецька обурились як самою акцією, так і «злочинною бездіяльністю» міської влади та правоохоронців. На сепаратистів надійшли скарги до прокуратури та СБУ. Після довгих розглядів, у 2007 році, організація «Донецька республіка» була все ж заборонена судом за позовом Донецького обласного управління юстиції і перейшла на нелегальне становище. Крім того, СБУ порушила кримінальні справи щодо лідерів «Донецької республіки» за посягання на територіальну цілісність держави.
Та насправді цих активістів ніхто не переслідував, і вони й надалі відкрито діяли в Донецьку. Розслідування і суд тяглися аж до 2013 року, й у підсумку закінчилися нічим. У роки президентства Януковича справа передбачувано розвалилася.
Риторика активістів «Донецької республіки» більше нагадувала тролінг. Олександр Цуркан у своїх інтерв’ю пропонував «перейменувати Україну на Бандеріну», а сама організація час від часу публікувала абсолютно божевільні заяви, які важко було сприймати всерйоз. Наприклад, у 2008 році від імені ДР поширювалася резолюція, в якій, окрім іншого, пропонувалося «вважати гуманітарним злочином проти етносу русів штучно створену спільність і як таку, що не існує, — «українську націю».
Обіцяв Цуркан також створити «Армію порятунку Донбасу», щоб протистояти «українській окупації», однак втілювати ці плани однодумцям довелося вже без нього. У 2009 році Цуркан помер і командувати «Донецькою республікою» почав Андрій Пургін.
Судячи зі знімків, які активісти «Донецької республіки» викладали у соціальних мережах, у 2008–2009 pp. сепаратисти час від часу влаштовували на Донеччині щось на зразок військових таборів. Виїжджали у безлюдний степ, де жили у наметах, навчалися стріляти з вогнепальної зброї та жбурляти пляшки із запалювальною сумішшю. На знімках, зроблених під час таких зборів у 2009 році, активісти ДР позують з автоматом Калашникова і снайперською Гвинтівкою та стріляють бойовими патронами у портрети українських націоналістів. Окрім подібних виїздів, лідери «Донецької республіки» також тісно співпрацювали з ультраправою російською організацією «Євразійський союз молоді» Олександра Дугіна і їздили до Росії, де брали участь у зльотах цієї організації.
9 лютого 2009 року вже заборонена на той час «Донецька республіка» спокійно провела чергову акцію у центрі Донецька. Лідери організації установили на площі Леніна намет і заявили, що проголошують «державний суверенітет Донецької Федеративної Республіки». У листівках, які роздавали сепаратисти, вказувалося, що ДФР є правонаступницею ДКР, утвореної у 1918 році. До складу нової республіки лідери ДР включили не тільки Донбас, а й також Херсонську, Запорізьку, Дніпропетровську та Харківську області.
Акція нагадувала клоунаду. Ніхто в Донецьку не сприймав маргіналів із «Донецької республіки» всерйоз. Проте діяльність організації, вочевидь, негласно спонсорувалася та заохочувалася місцевою владою для того, щоб позлити «помаранчевих» у Києві і вчергове пригрозити їм сепаратизмом. На користь цієї версії свідчить і той факт, що після перемоги Януковича на президентських виборах у 2010 році активність «республіканців» різко впала, і аж до подій 2014 року про них майже нічого не було чутно.