У 2005 році вперше заявив про себе й Роман Лягін, який так само, як Пургін та Хряков, прославився на всю країну навесні 2014‑го. Після перемоги Ющенка майбутній «голова ЦВК ДНР» створив у Донецьку рух «Ми», який спонсорувався політиками з Партії регіонів. Організація Лягіна була ще більш маргінальною, ніж опереткова «Донецька республіка», і не запам’яталася нічим, окрім кількох заяв.
Уся діяльність самого Лягіна аж до початку так званої «русской весны» фактично обмежувалася провокаціями досить дрібного масштабу.
У 2006 році він змінив ім’я і став Олександром Лук’янченком, щоб брати участь у виборах мера Донецька та відбирати голоси у міського голови, якого звали так само. Цей фокус Лягін виконав за завданням впливового донецького регіонала Олександра Бобкова, який підлаштовував Лук’янченку дрібні капості, оскільки сам мріяв зайняти пост мера Донецька У 2007 році скандальну популярність здобув відкритий лист Лягіна Віктору Януковичу, в якому він закликав розділити Україну та приєднати східні регіони до Росії. Партію регіонів Лягін пропонував перейменувати на «Партію південно–східних регіонів».
«Необхідно терміново узгодити програмні положення і статут зі сподіваннями мільйонів партійців та співчуваючих, змінити назву Партії регіонів України на правдиву — Партія південно–східних регіонів України. Відкинь думки про те, як це виглядає, справа — понад усе. На відміну від катастрофи 1991‑го, поділ України — благо. Зробимо це швидко і тихо. Незгодні, як і тисячі даремно загиблих «за Україну», стануть героями у разі чого», — говорилось у зверненні.
Усі активісти донецьких сепаратистських організацій були добре знайомі одне з одним, окрім того, всі вони також були тісно пов’язані з регіоналами. Лягін був членом молодіжної організації Партії регіонів — «Молоді регіони», а також працював консультантом з піару та зв’язків із громадськістю в Андрія Кисельова — голови фракції Партії регіонів у Донецькій міськраді. Олександру Хрякову донецькі ЗМІ приписували зв’язок не тільки з Андрієм Клюєвим, а також і з Борисом Колесніковим. Співпрацював із регіоналами і майбутній «народний губернатор» Донеччини Павло Губарєв, початок політичної діяльності якого випав на середину 2000‑х років (про це ми детально поговоримо пізніше). Маргіналам зазвичай довіряли організацію різних провокацій, від яких представники ПР на офіційному рівні намагалися дистанціюватися.
У лютому 2008 року в Донецькій облраді виникла депутатська група «Донбаська Русь». Кістяк цієї групи склали депутати з фракції ПСПУ Наталії Вітренко, проте до неї також увійшли представники Партії регіонів та КПУ. Очолила об’єднання депутат від ПСПУ Наталія Білоцерковська. Незабаром депутатська група з такою ж назвою виникла й у Куйбишевській райраді (у відповідному районі Донецька), де також була фракція ПСПУ. Депутатом у цій фракції тоді був мало кому відомий Павло Губарєв.
За створенням антиукраїнського об’єднання депутатів стояли представники Партії регіонів із групи, орієнтованої на Віктора Януковича. Поява «Донбаської Русі» у Донецьку майже збіглась із відставкою Януковича з поста прем’єр-міністра (вона сталася у грудні 2007 року). Як завжди, втрата влади «донецькими» призвела до загострення сепаратистської риторики і нових закликів до федералізації.
У Луганську роль головного войовничого сепаратиста поклали на депутата міської, а згодом й обласної ради від ПР Арсена Клінчаєва. Цей одіозний політик користувався політичним заступництвом Олександра Єфремова і завжди діяв із його схвалення. У Луганську він займався рівно тим самим, чим у Донецьку займалися Хряков, Лягін та Пургін — тролив правлячу партію і президента Ющенка. Для цього Клінчаєв зареєстрував громадську організацію «Молода гвардія». Як і донецькі маргінальні організації подібного штибу, вона грала роль сателіта Партії регіонів і була потрібна, щоб озвучувати різні провокаційні меседжі, які не могли за статусом озвучувати Єфремов та люди з його оточення.
Першим проектом, який приніс Клінчаєву скандальну популярність, став «Музей жертв помаранчевої революції». «Музей» (а насправді лише поганенька виставка) було відкрито у 2007 році і розташовувався він в обласній художній галереї. Як «експонати» у ньому виставили сторінки з газетною заказухою про «фашиста Ющенка», ляльок у помаранчевих балахонах, коробки з «наколотими апельсинами», колючий дріт та інший подібний «креатив». Утім, слабке виконання було компенсовано потужним піаром у підконтрольній регіоналам пресі. У тому ж році невгамовний депутат відзначився ще в одному яскравому скандалі — зірвав показ фільму про Романа Шухевича, який планувався у Луганську.