Нєдовєс заявив, що міліція Луганської області повинна «підкоритися тій владі, де ми живемо».
«Ми повинні стати тією єдиною легітимною владою, яка зможе щось говорити. І мають бути люди, які піднімуть прапор — наш прапор, нашої області, і скажуть, що ми хочемо жити так, як ми хочемо. І все. І якщо нас будуть ламати через коліно, ми маємо вискалитися. В оскалі, а не в усмішці», — продовжував Нєдовєс.
Інший депутат обласної ради — також уже відомий нам — Родіон Мірошник (який, до речі, пізніше стане представником так званої ЛHP у Мінській контактній групі) закликав колег створити всі умови для людей, які «хочуть себе захищати» та допомогти їм організувати наметові табори. Ще більш відверто закликав колег до опору мер Луганська Сергій Кравченко.
«Якщо кожен із вас збере свої колективи і скаже: «Хто хоче?» — прийдуть сотні тисяч. Жодна гнида сюди не приїде. Вони будуть знати, що Луганськ — це сила!» — кричав Кравченко з трибуни.
Після довгих та палких виступів Луганська обласна рада оголосила, що бере на себе всю повноту влади у регіоні. Депутати звернулися до Верховної Ради, від якої зажадали права створювати муніципальну міліцію та місцеві сили правопорядку, а також заявили про створення народних дружин самооборони. Створювати аналогічні дружини облрада порекомендувала також міським та районним радам Луганщини.
Фактично екстрена сесія Луганської облради стала прологом подій весни 2014‑го. Все, до чого закликали депутати Мірошник та Нєдовєс, зовсім скоро почало втілюватися в життя. У Луганську справді, немов за командою, з’явились угруповання людей, які швидко озброїлися та за повного сприяння місцевої влади і міліції взяли владу у свої руки. Донбас був наляканий тими химерами, які сам і створив. Прихильники Майдану, яких пропаганда кілька місяців зображувала відмороженими нацистами та вбивцями, вселяли жах обивателю. Велика кількість жителів Донбасу справді була впевнена, що обіцяні автобуси з бойовиками «Правого сектору» ось–ось рушать на регіон, щоб помститися його жителям за підтримку Януковича.
Наступного дня, 23 лютого, коли інформація про втечу Януковича вже потрапила до ЗМІ, голова фракції Партії регіонів у Раді Олександр Єфремов (він був фактично єдиним із публічних спікерів влади, хто не втік та не ховався) зробив гучну заяву: від імені партії та парламентської фракції визнав помилки, відхрестився від біглого гаранта та звинуватив його у вчиненні злочинів.
«Україна виявилася обманутою і пограбованою, але навіть це ніщо у порівнянні з горем, з яким зіткнулися десятки українських сімей, які втратили своїх близьких по обидва боки протистояння. Україну зрадили, а людей зіштовхнули лобами. Уся відповідальність за це лежить на Януковичі і його найближчому оточенні. Ми — фракція Партії регіонів у Верховній Раді України і наші однопартійці — рішуче засуджуємо злочинні накази, що призвели до людських жертв, порожньої скарбниці, величезних боргів, ганьби в очах українського народу та всього світу. У результаті цього наша держава опинилася на краю прірви, загрози розколу і втрати національного суверенітету. Будь–які спроби вплинути на ситуацію, переконати президента не були почутими. Мільйонна партія фактично опинилася заручницею однієї корумпованої «сім’ї».
Фракція Партії регіонів представляє інтереси понад 10 мільйонів виборців і більше одного мільйона членів партії. Партія регіонів — це нормальні, працьовиті люди, які люблять свою землю, свій народ. Це промисловці, вчені, робітники, лікарі і вчителі. Ми прийшли у парламент для того, щоб служити Україні та її народу. Фракція Партії регіонів заявляє, що розбіжності в думках, іноді в ідеології не є перешкодою для спільної роботи на благо України. Бувають різні погляди, але мета у нас одна — єдина, сильна і незалежна Україна. Ми засуджуємо втечу та легкодухість Януковича, ми засуджуємо зраду, ми засуджуємо злочинні накази, які підставили простих людей, солдатів і офіцерів.