Ситуація в Донецьку ставала некерованою. Ніхто не розумів, що робити. Силовики номінально підкорялися Києву, але при цьому не виконували своєї роботи, саботували накази і звинувачували одне одного у бездіяльності. Місцева влада формально виступала за єдину Україну, але насправді співчувала та підігравала сепаратистам. Влада у Києві замість того, щоб на початковому етапі погасити сепаратистський заколот та знешкодити його лідерів, застосовувала дивний, половинчастий підхід. Після арешту Павла Губарєва пройшов цілий місяць, перш ніж заарештували та відвезли до Києва його заступника Роберта Доню (це сталося 4 квітня). При цьому інших лідерів «народного ополчення» — Мирослава Руденка, Сергія Циплакова та Олександра Кофмана чомусь не чіпали, і вони далі спокійно керували протестами.
Як зазвичай буває у таких випадках, знайшлися і ті, хто спробував скористатися плутаниною і, так би мовити, «рейдернути» проросійський рух, щоб направити його у потрібне русло і на хвилі протестів підвищити цінність власних акцій. Одним із таких «хитрунів» був народний депутат від Партії регіонів Олександр Бобков — людина непублічна та маловідома за межами Донецька, яка при цьому мала в місті певний вплив. У березні 2014 року Бобков зрозумів, що настав вдалий момент для того, щоб, нарешті, висунутися на перші ролі і посісти вакантне місце, яке звільнилося після того, як порозбігалися лідери «донецьких».
ХРЕЩЕНИЙ БАТЬКО «ДНР»
Олександр Бобков був класичним стереотипним регіоналом. У молодості він обертався в кримінальних колах Будьоннівського району, згодом перейшов із криміналу в політику та офіційно очолив у тому ж районі місцеву раду.
На початку своєї «кар’єри» Бобков був учасником відомої донецької ОПГ Гіві Немсадзе. За словами бізнесмена Владислава Дрегера, який був добре знайомий із Бобковим, у молодості майбутній нардеп відгукувався на прізвисько «Бобік» і займався рекетом на Будьоннівському ринку, а пізніше був поставлений старшими на посаду директора того ж ринку. На початку 2000‑х, коли кримінальні війни пішли на спад і бандити почали зростатися з владою, Бобков перейшов працювати до Будьоннівської районної ради і почав робити кар’єру в Партії регіонів, яка тоді тільки зароджувалася.
«Будьоннівка» вважалася одним із найбільш кримінальних районів Донецька На рахунку угруповання Немсадзе, яке походило звідти, було кілька десятків трупів. Широку популярність здобув і ще один виходець із цього району — Михайло Ляшко, відомий як «Міша Косой». Самому Бобкову приписували причетність до кількох гучних убивств, серед них — глави райкому КПУ у Будьоннівському районі Іллі Морозова 72-річного пенсіонера живцем спалили у власній квартирі напередодні виборів у 2006 році — невідомі кинули йому у вікно коктейль Молотова
З середини 2000‑х Олександр Бобков уже контролював Будьоннівський та Пролетарський райони, в яких устиг обзавестися бізнесом та приватизувати деякі цінні активи. Але цим ареалом інтереси Бобкова не обмежувалися. Його мета була набагато більш амбітною — він мріяв підім’яти під себе весь Донецьк та стати мером міста Близькі до Бобкова люди розповідали, що його надзвичайно надихав приклад Януковича Бобков був людиною такого ж складу — великий, недорікуватий дядько з кримінальним загартуванням, класичний «господарник». Дивлячись на Януковича, він розумів, що на Донбасі такий типаж користується попитом, і розраховував злетіти на самий верх. Але здійснитися цим планам заважали інтереси негласного господаря Донецька — Ріната Ахметова, у якого вже був свій мер, і який не збирався змінювати його на Бобкова.
«У «Бобіка» була ідея–фікс — пост мера Донецька, — розповідав Владислав Дрегер. — Був період, коли мер Донецька Олександр Лук’янченко серйозно хворів і не хотів іти на новий термін. Однак Рінат Ахметов наполіг, щоб він усе–таки пішов на вибори. Бобков знав про цю ситуацію, вичікував і розраховував стати мером замість Лук’янченка. Готуючись до цього, він домігся свого призначення на пост голови Донецької міської організації Партії регіонів. Формальне рішення про висунення кандидата на пост мера Донецька від ПР мала ухвалити міська партійна організація, і тому Бобков застовпив пост її голови як гарантію свого майбутнього мерства. Тоді стався один курйозний випадок. У 2005 році Борис Колесніков трохи посидів у СІЗО і після звільнення намагався, про всяк випадок, менше перебувати в Україні. Його сім’я жила в Москві, сам він теж більшу частину часу проводив у Росії. У 2006 році в Україні були місцеві вибори, напередодні яких Бобков пішов на відкритий конфлікт із людьми Ахметова. На міській конференції ПР він, користуючись відсутністю Колеснікова, за своїм бажанням затвердив список кандидатів до міської ради. На початок цього списку Бобков поставив своїх людей, а в кінець — людей діючого мера Лук’янченка (читай — Ахметова та Колеснікова). Себе ж Бобков висунув кандидатом у мери Донецька від ПР.