Наступного дня у Луганську було заплановано автопробіг та мітинг, і голова ОДА Михайло Болотських дуже нервував. Він приїхав до Петрулевича, щоб порадитися щодо подальших дій. Петрулевич запевнив губернатора, що СБУ працює, і все має бути нормально. Але те, що відбулося далі, «нормальним» назвати дуже складно.
6 квітня, як і очікувалося, у центрі Луганська зібрався черговий проросійський мітинг. Цього разу присутні вимагали не тільки відставки нової влади та референдуму про федералізацію, а й звільнення заарештованих напередодні «луганських партизанів». Із самого ранку біля будівлі СБУ зібралося кілька сотень людей. Близько полудня до них підтягнувся натовп мітингувальників із сусідньої площі, після чого обстановка одразу загострилася — активісти почали кидати у вікна будівлі СБУ каміння, бити і штовхати солдатів внутрішніх військ, які стояли в оточенні навколо будівлі.
Люди вимагали звільнення затриманих бойовиків, і керівник обласного управління міліції Володимир Гуславський розпочав із ними переговори. Обороняти будинок від натовпу мали силовики — самі співробітники СБУ, а також міліція. Але й ті, й інші не надто старалися зупинити натовп. Суперечки про те, хто більше винен у здачі Луганської СБУ — міліція чи сама Служба безпеки, — тривають і досі. Кожна зі сторін звинувачує у халатності та бездіяльності іншу.
Начальник УСБУ в Луганській області Олександр Петрулевич упевнений, що голова обласного МВС Володимир Гуславський діяв на боці сепаратистів.
«Близько 16:40 до будівлі УСБУ зайшов Гуславський із двома невідомими і почав вимагати звільнення шістьох затриманих, які перебували в ізоляторі тимчасового утримання МВС. Натовп безперешкодно його пропустив, вигукуючи «міліція з народом». Гуславський дав слово офіцера, що після звільнення затриманих він забере людей від будівлі СБУ, а у понеділок (7 квітня) особисто приведе затриманих до суду для обрання запобіжного заходу», — розповідав Петрулевич пізніше на допиті у суді.
Володимир Гуславський відповідальність за захоплення СБУ на себе брати, зрозуміло, відмовився і, в свою чергу, заявив, що будівля УСБУ була «недостатньо захищена», в чому звинуватив Петрулевича. Він заявив, що Петрулевич сам вирішив випустити затриманих, і цей крок на той момент був «узгоджений із керівництвом». Як було насправді — сказати складно, але факт залишається фактом: «партизанів» чомусь привезли до Луганського СІЗО, замість того, щоб вивезти у Київ, як це зробили з іншими затриманими організаторами заворушень, а потім під натиском погромників просто випустили їх.
Ця поступка не тільки не приборкала пристрасті, а ще більше розохотила натовп, який одразу після цього взяв будівлю СБУ штурмом. Утім, це не був штурм у тому вигляді, який ми можемо собі уявити. Натовп просто відтіснив бійців внутрішніх військ і виламав двері. Бійці ВВ майже не чинили опору. Співробітники СБУ теж не намагалися зупинити нападників і дали їм увійти.
У той же день загарбники отримали контроль над збройовою кімнатою СБУ, в якій був цілий арсенал — за кілька днів до того до главку СБ звезли зброю із регіональних відділень Служби. Залічені години «проросійськи налаштовані активісти» перетворилися на озброєних «до зубів» бойовиків, а мітинг — на незаконне парамілітарне формування. У зброярні СБУ було 44 гранатомета 69 кулеметів, 887 автоматів АК різних модифікацій, близько 1 тис. пістолетів (ТТ, ПМ, АПС). Загалом понад 2 тис. одиниць зброї, 680 тис. патронів, 370 гранат, тротил, пластид.
Як вийшло, що така кількість зброї без жодного пострілу опинилася в руках у сепаратистів? Хто насправді винен у тому, що це сталося? Цілком очевидно, що відповідальність за провал 6 квітня рівною мірою несуть співробітники МВС та СБУ. З самого початку все виглядало так, ніби силовики спеціально підігравали сепаратистам.
Болотов та його люди у своїх відеороликах теж відкрито анонсували своє повстання, заплановане на 6 квітня, і це було вагомим приводом для СБУ, щоб вжити додаткових заходів безпеки. Особливо це стосувалося зброї, яка зберігалася у збройовій кімнаті. Очевидно, що якщо начальник обласної СБУ Олександр Петрулевич сумнівався у здатності своїх підлеглих захистити зброю, то йому слід було б перемістити арсенал в інше місце. Але замість цього Петрулевич навіть не подбав про те, щоб замінувати вхід у збройову кімнату. Замість справжньої вибухівки двері за його розпорядженням були «заміновані» муляжами. Як пізніше пояснив Петрулевич, це було зроблено, щоб «не спровокувати жертви серед мирного населення». Яким чином це саме «мирне населення» могло опинитися у стінах СБУ, Петрулевич не пояснював.