«Це все добре, — зазначив тоді радянський лідер, — а як щодо політичних умов, на яких Радянський Союз вступає у війну з Японією?» Він мав на увазі умови, які обговорював із Гарріманом у Москві. Рузвельт сказав, що, на його думку, «не буде жодних проблем щодо південної частини Сахаліну та Курильських островів, які перейдуть до Росії наприкінці війни». Це відповідало змісту листа, який, за словами Громика, викликав у Сталіна таке піднесення. Цього разу Сталін не виявив жодних емоцій.
На решту питань, порушених Гарріманом, реакція Рузвельта була обережнішою. Рузвельт нагадав Сталіну про їхню розмову в Тегерані, коли він сказав, що виступає за дозвіл СРСР на доступ до тепловодного порту в кінці Південно-Маньчжурської залізниці, можливо, в Дайрені, але зазначив, що досі не мав можливості обговорити це питання з Чан Кайші. Президент підтримував оголошення Дайрена вільним портом, але була одна проблема. Дозвіл для СРСР орендувати його дав би Черчиллю виправдання не повертати Гонконг Китаю, а Рузвельт хотів, щоб той це зробив.
Сталін вирішив поки що зосередитися на іншому куті своєї шахівниці. Він поцікавився думкою президента про статус-кво у Зовнішній Монголії. Рузвельт промовив, що підтримує його збереження, тобто незалежність Монголії від Китаю, але це було ще одним питанням, про яке він не зміг поговорити з Чан Кайші. Коли Сталін запитав про радянські права контролю над маньчжурськими залізницями до Дайрена, Порт-Артура та Владивостока, відповідь Рузвельта була приблизно такою ж. Існували два можливі рішення: пряма оренда або спільне управління з китайцями, — але йому треба було поговорити з Чан Кайші.
Рузвельт пішов на передачу японських територій СРСР, але виступав проти поступок за рахунок Китаю, свого регіонального союзника, з якого він намагався розбудувати велику державу та члена Ради Безпеки ООН. Сталін був явно розчарований. Він пообіцяв майже все, що бажали американці, й отримав значно менше, ніж очікував замість цього. Умілий переговірник, Сталін вирішив змінити тактику: він погрожував відкликати свою головну поступку — обіцянку вступити у війну з Японією.
Згідно з американським протоколом зустрічі, Сталін сказав, що йому та Молотову буде важко пояснити радянському народові, чому Росія вступає у війну проти Японії. Народ чітко розумів війну проти Німеччини, яка загрожувала самому існуванню Радянського Союзу, але він не зрозумів би, якби Росія вступила у війну проти країни, з якою в неї не було великих проблем... Якби його політичні умови прийняли, то народ зрозумів би національні інтереси і було б набагато простіше пояснити рішення Верховній Раді.
Рузвельт розпочав зі стандартного коментаря, що йому не вдалося поговорити з Чан Кайші, але потім зауважив: «Одна зі складностей діалогу з китайцями — це те, що щось сказане їм стане відоме всьому світові за двадцять чотири години». Президент відчував, що не може дозволити собі втратити радянську військову допомогу у війні з Японією, але також не міг публічно взяти на себе відповідальність за створення радянської сфери впливу на північному сході Китаю. Він готовий був, однак, укласти таємну угоду. Болен, який виступив перекладачем президента, зазначив у своїх мемуарах: «Було очевидно, що його непокоїло те, що він робив».
Сталін скористався моментом і сказав президентові, що він також не вважає, ніби «треба вже говорити з китайцями». Він запевнив Рузвельта, що з Верховної Ради інформація не витече. А потім додав: «Було б наразі добре викласти ці умови в письмовому вигляді, узгодженому трьома державами». Президент погодився: «Це можна зробити». Угоди було досягнуто: вступ СРСР у війну з Японією в обмін на територіальні придбання за рахунок Японії та створення радянської сфери впливу на північному сході Китаю. Радянська присутність у цій частині Китаю забезпечила б продовження існування незалежної Монголії.
Усвідомлюючи дискомфорт Рузвельта, Сталін поспішив запевнити його в гарних стосунках з урядом Чан Кайші: у квітні представник Гоміньдану мав відвідати Москву, і він охоче зустрівся б із ним. Крім того, китайців можна буде поінформувати про цю угоду, як тільки він перекине двадцять п’ять дивізій із німецького фронту на Далекий Схід. Також СРСР задовольниться інтернаціоналізацією китайського порту замість його безпосередньої оренди.
Рузвельт хотів скористатися угодою, щоб забезпечити співпрацю Сталіна у створенні нового порядку в Азії під проводом США і без поважної участі Британії. Він мав намір укласти угоду зі Сталіним за спиною Черчилля. Першим пунктом його азійської програми була Корея. Він нагадав Сталіну, що в Тегерані запропонував установити опіку над Кореєю. Тепер він озвучив ідею, щоб опікунами стали США, Китай і СРСР. Сталін не заперечував, хоч не вельми бажав надати американцям де-факто контроль над Кореєю, традиційною російською сферою інтересів. Їхні ролі, здавалося, були протилежними до звичних: Рузвельт намагався просунути інтереси великої потуги, тоді як Сталіна начебто непокоїли права менших держав.