Приблизно опівдні, коли Черчилль прибув до Лівадії, Рузвельт якраз завершував автомобільну подорож територією палацу в супроводі доньки. Поруч саме був американський військовий оператор, який зафільмував їхнє повернення. Обидва здавалися розслабленими та щасливими, оглядаючи варту флоту США, яка вишикувалася навколо палацу. Члени трьох делегацій до пізньої ночі працювали над документами, які мала переглянути й підписати «Велика трійка» цього дня. Після сніданку документи обговорили три міністри закордонних справ, тепер же настала черга самих лідерів переглянути їх.
Зустріч розпочалася о чверть на першу в колишньому царському більярдному залі, який зараз слугував вітальнею Рузвельта. Офіційне засідання тривало всього сорок п’ять хвилин. Рузвельт поділився враженнями від екскурсії Лівадією, а Сталін розповів, що збирається зробити з усіх трьох палаців санаторії. Він дійсно дотримав свого слова: після конференції він передав палаци НКВС, який перетворив їх на санаторії для радянської еліти. Потім Сталін запропонував використати підготовлений американською та британською делегаціями проект комюніке як основу для обговорення. Вони проглядали його абзац за абзацом. Сталін казав «окей», а Рузвельт і Черчилль висловлювали своє схвалення російським словом «хорошо».
Більшість виправлень мала стилістичний характер. Черчилль був особливо люб’язним. Він попросив вилучити звідусіль слово «спільне» (joint), яке викликало в нього асоціації з «сімейним смаженням баранини в неділю». Адмірал Легі не оцінив гумору. Як він згодом писав: «Більшість змін мала за мету задовольнити його уявлення про правильну англійську мову. Черчилль, звичайно, надавав перевагу британській англійській!» Стеттініус, у захваті від того, що Черчилль вносив лише незначні редакційні зміни в текст, до написання якого він долучився, охоче на все погоджувався, як і Рузвельт. Сталін, чия англійська обмежувалася кількома фразами на кшталт You said it («Ви це сказали») та The toilet is around the corner («Туалет розташований за рогом»), теж не заперечував. Друга редакційна правка Черчилля замінила множину «репарації» на однину «репарація» — утім, ця зміна не вплинула на суму 20 мільярдів доларів, тож була прийнятною для Сталіна.
Першу незгоду викликало питання Організації Об’єднаних Націй. Сталін намагався втиснути в заяву запрошення України та Білорусі до Сан-Франциско як членів-засновників. Рузвельт заперечив — вони запрошувалися наразі як гості, і цього разу Черчилль повністю підтримав президента. «Якщо це питання публічно подати цілому світу, воно надовго стане предметом суперечок», — заявив Черчилль. Сталін відкликав свою поправку, але Молотов запропонував іншу, можливо, як відплату. Він хотів вилучити з комюніке згадку про Рузвельта як автора пропозиції про процедуру голосування в Раді Безпеки ООН. Сталін мовчав, що вказувало на його підтримку ініціативи. Проте американці не збиралися відступати: така згадка дала б Рузвельту можливість записати на власний рахунок велику політичну перемогу, і він сказав Стеттініусу, що хоче бачити її в тексті. Вона там і залишилася, принаймні на якийсь час.
Чергову розбіжність спровокував Черчилль, якого явно непокоїли рішення конференції щодо Польщі, тож він шукав найвдаліших висловів, щоб представити їх британській аудиторії. Його не задовольняло перше речення пункту про Польщу, де зазначалося, що три потуги хотіли уникнути будь-яких розбіжностей у своїй політиці, тож він запропонував його вилучити. Іден, зі свого боку, запропонував внести такі зміни до тексту: «Нас вразила небезпека будь-яких політичних розбіжностей між основними союзниками щодо Польщі». Черчилля така зміна задовольнила, але тепер уже заперечив Сталін. Він хотів, щоб цю фразу вилучили повністю. «Декого, можливо, і вразила, але інших — ні», — зазначив диктатор. Рузвельт запропонував компромісний варіант, який звучав значно оптимістичніше: «Ми приїхали на Кримську конференцію із твердим наміром урегулювати наші розбіжності щодо Польщі». Ця формула хоч і визнавала розбіжності, але відкидала їх у минуле.
Усі погодились, але прем’єр-міністр не міг приховати свого невдоволення суттю, а не мовою рішень щодо Польщі. Угоди «нищівно розкритикують в Англії», повідомив він зібранню. «Скажуть, що ми цілковито поступилися Росії і щодо кордонів, і загалом». Черчилль, можливо, сподівався, що ще вдасться щось змінити, але Сталін не був на це налаштований. «Ви серйозно? Я сумніваюся в цьому», — сказав він щодо критики, з якою Черчилль, за його словами, зіткнеться на батьківщині. «Я запевняю вас, що так, — відрізав Черчилль. — Лондонські поляки зчинять жахливий галас». «Але переважать інші поляки», — відповів Сталін, явно відчуваючи твердіший ґрунт під ногами.