Критики та прихильники ялтинських угод періоду холодної війни порушили низку питань, які продовжують впливати на сьогоднішнє сприйняття кінця Другої світової війни. Чи був Рузвельт занадто хворим, щоб вести успішні переговори в Ялті? Чи «Велика трійка» вирішила розділити Європу на сфери впливу за зачиненими дверима? Чи не егоїстична політика Заходу, який відмовлявся надати Радянському Союзу зону безпеки на його кордонах, водночас перейнявши контроль над Західною Європою та зберігши власну імперію, призвела до провалу ялтинських угод та настання холодної війни? Ці суперечливі запитання надихали нерідко тенденційну історіографію епохи холодної війни. Завершення останньої та відкриття доступу до радянських архівів дають змогу переглянути старі дебати. Тепер можна підійти до цих питань із набагато кращим розумінням того, що Сталін та його оточення знали про союзників завдяки широкій мережі радянської розвідки на Заході, що вони думали про партнерів, якими були їхні геополітичні цілі, як вони оцінювали результати переговорів і чи мали намір виконувати свої зобов’язання.
Президент Рузвельт, можливо, заплатив найвищу ціну за свою рішучість провадити конференцію до завершення, але чи змогли б Америка та Британія досягнути більшого, якби Сполучені Штати представляв молодший, здоровіший та енергійніший лідер? Соратники Рузвельта в Ялті були сліпими щодо його проблем зі здоров’ям і залишились такими після конференції. З особистих і політичних причин вони не хотіли бачити того, що інші, не настільки близькі до президента або невразливі, помічали негайно: ознаки різкого погіршення здоров’я. Більшість інформації про погіршення стану Рузвельта в Ялті надали британські учасники, які також не були абсолютно неупередженими, оскільки погіршення стану президента давало ідеальну раціоналізацію охолодження британсько-американських відносин, занепад яких краще пояснюється погіршенням стану Британської імперії.
Пункт, у якому думки більшості американських та британських спостерігачів за діями Рузвельта в Ялті, як здається, збігаються, полягає в тому, що, незважаючи на свою очевидну втому, президент демонстрував повне володіння основними питаннями дискусії. Упродовж усієї конференції Рузвельт демонстрував характерну здатність створювати союзи, укладати угоди та маневрувати для досягнення головних цілей. У Ялті не було прикладу, коли б він несподівано поступився у важливому питанні, відверто змінюючи попередню позицію чи не проконсультувавшись із радниками. Спостерігалася знакова спадковість позицій Рузвельта в Ялті та в Тегерані. Він був очевидно втомленим і наполягав на ранньому завершенні конференції, але не покинув Ялту, поки не досягнув головних цілей.
Інший укорінений міф, який треба ретельно дослідити, якщо не повністю відкинути, висунули прихильники генерала Шарля де Ґолля, які стверджували, що «Велика трійка» погодилася в Ялті на поділ Європи на сфери впливу. Справді, більшість переговорів у Ялті проводилася за мовчазної згоди на те, що Сталін мав право на дружні уряди у країнах, що межують із Радянським Союзом. Проте Рузвельт і Черчилль рішуче відкидали «комунізацію» Східної Європи і зробили все, щоб запобігти появі того, що Черчилль пізніше назвав «залізною завісою» — жорстко поліційованого кордону, який відрізав Захід і врешті-решт ліквідував рештки демократії в регіоні. Саме їхня нездатність домовитися про поділ Східної Європи викликала більшу частину напруженості під час і після конференції, як про це яскраво свідчать протоколи конференції, листування Рузвельта-Черчилля-Сталіна та дії дипломатів союзників.
Якщо хтось шукає зустрічей на високому рівні, винних у поділі Європи в ході холодної війни, то на перший план виходять Москва і Потсдам, а не Ялта. Саме в Москві Черчилль і Сталін погодилися розділити Балкани в жовтні 1944 р., а в Потсдамі новий американський президент із подачі Джеймса Бірнса пристав на угоду, яка поділяла Німеччину на окремі окупаційні зони і надала визнання Заходу сталінським маріонетковим урядам Східної Європи. У Ялті Рузвельт і Черчилль схвалили створення радянської сфери впливу на північному сході Китаю, але тільки в Потсдамі Америка та Британія прийняли контроль Сталіна над Східною Європою.