Подяки
Моє зацікавлення Ялтою сягає початку 1990-х рр., коли я працював над науковою статтею про вплив конференції на радянську релігійну політику. Українська греко-католицька церква, створена на православному-католицькому кордоні Східної Європи наприкінці шістнадцятого століття, була силоміць ліквідована радянською владою після Ялтинської конференції. І, дослідивши витоки церкви, я відчув нестримне прагнення уважно розглянути її драматичний спуск у катакомби у сталінському Радянському Союзі. Цей шлях, своєю чергою, вимагав гігантського стрибка, здатного налякати будь-якого історика, з раннього модерного періоду до середини ХХ століття. Щоб зробити цей стрибок, я скористався підтримкою людей та інституцій, яких я радий тут відзначити.
Рецензентом моєї першої статті про Ялту був Богдан Боцюрків із Карлтонського університету в Оттаві, видатний знавець радянської релігійної політики та колишній в’язень нацистського концентраційного табору у Флоссенбурзі. Хоч основний аргумент статті суперечив багатьом його власним ідеям, професор Боцюрків допоміг її покращити порадами щодо джерел та літератури з тематики, яка тоді була ще дуже новою для мене. В університеті Альберти, де я розпочав свої дослідження для цієї книги, Зенон Когут та Франк Сисин надали свою підтримку та поради. Так само зробили Роман Шпорлюк і Джон Коутсворт у Гарварді під час моїх викладацьких візитів туди у 2002—2005 рр., а також Чарльз Маєр, коли я долучився до викладацького складу Гарвардського університету 2007 р. Інтерес Грейс Кеннан Ворнек та Енн Еплбом також сприяв просуванню моєї роботи. Я вдячний за підтримку їм та багатьом іншим колегам, із якими я говорив про Ялтинську конференцію.
Моє дослідження залежало від порад і щедрості багатьох видатних учених та особистостей, із деякими з них я ніколи й не познайомився б, якби не ця книга. Сергій Юрченко з Лівадійського палацу в Ялті ділився зі мною знаннями про джерела й літературу щодо конференції, Геннадій Боряк у Києві допомагав із доступом до українських архівів, а А. І. Кокурін у Москві порадив пов’язані з Ялтою матеріали в Державному архіві Російської Федерації. Особливо хочу подякувати Ентоні Полонському, який щедро поділився зі мною власними фотокопіями документів з англійських архівів. Норман Девіс спрямував мене до недавно опублікованих картографічних матеріалів щодо польських кордонів, а доктор Том Нарі дав поради щодо літератури про здоров’я Рузвельта під час Ялтинської конференції. Я уникнув численних підводних каменів у роботі завдяки чудовим порадам друзів і колег, які взяли на себе складне завдання прочитати весь рукопис, перед тим як він був надісланий видавцеві. У цьому плані я особливо заборгував перед Террі Мартіном, Девідом Вольфом, Марком Крамером та Філом Бодроком. Я також удячний Меґ Ле Мей за її пораду щодо суперобкладинки.
Серед численних відкриттів, зроблених під час роботи над цією книгою, одне було особливо важливим. Я усвідомив, що нотатки для колег відмінні від писання для широкої аудиторії. Я дуже вдячний тим друзям і колегам, які ознайомили мене з мистецтвом академічної публіцистики. Тім Колтон у Гарвардському університеті й Тім Снайдер в Єльському пояснили, як працює система видавничої діяльності, і допомогли мені знайти літературного агента. Я був надзвичайно щасливий познайомитися зі Стівом Вассерманом, який не тільки передав цю книгу чудовому видавцеві, а й дав мені перші уроки мистецтва письма для широкої аудиторії. Із-поміж співробітників видавництва «Вікінг» я вдячний Венді Вольф за її первинний інтерес до книги та Джой Меніл за відданість проекту. Поради Джой та ретельне редагування не тільки покращили цей рукопис, а й стали чудовою підготовкою для майбутніх проектів. Крістін Спренґ і Кріс Рассел сприяли проходженню рукопису через редакційний процес, а команда «Вікінга» з редагування рукопису й перевірки фактологічного матеріалу зробила чудову роботу. У видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» моя подяка належить, як завжди, невтомній Катерині Новак та перекладачці книги Надії Коваль.
Я маю особливий борг перед моїм багаторічним другом Мирославом Юркевичем, із яким працював над усіма моїми попередніми книгами англійською мовою, і який цього разу не тільки чудово попрацював із моєю прозою, але також допоміг сформулювати і посилити аргументи, особливо примітками на полях, у яких він не погоджувався з моїм судженням чи висновками. Також надзвичайно допомогли запитання та коментарі гарвардських студентів, які ризикнули записатися на дослідницький семінар щодо Ялтинської конференції восени 2008 р.