Ленґдон іще раз подивився в мікроскоп. Антиматерія плавала у вакуумі й не торкалася абсолютно нічого. Колер мав рацію. Це було геніально.
— Звідки надходить електрика для цих магнітів? — поцікавився Колер.
— Зі стовпців під контейнерами. Кожний контейнер прикручений до джерела живлення і постійно підзаряджається, — пояснила Вітторія.
— А що, як магнітне поле зникне?
— Це ж очевидно. Антиматерія впаде на дно контейнера, і відбудеться анігіляція.
Ленґдон нашорошив вуха. Останнього слова він не зрозумів.
— Анігіляція?
— Матерія й антиматерія при контакті взаємно знищуються. Фізики називають це явище «анігіляцією», — спокійно мовила Вітторія.
— Зрозуміло, — кивнув Ленґдон.
— Це найпростіша реакція в природі. Частинка матерії з’єднується з частинкою антиматерії, й утворюються дві нові частинки — їх називають фотонами. Фотон — це, по суті, мікроскопічний спалах світла.
Про фотони Ленґдон читав — це частинки світла, найчистіша форма енергії. Він стримався й не запитав про фотонні ракети, що їх капітан Кірк застосовує проти клінґонів у «Стар трек».
— Отже, якщо антиматерія впаде, ми побачимо крихітний спалах світла?
Вітторія знизала плечима.
— Залежить, що вважати крихітним. Зараз я вам покажу. — Вона почала відкручувати контейнер від підставки.
Колер раптом злякано скрикнув, кинувся вперед і відштовхнув Вітторію від контейнера.
— Вітторіє! Ти що, збожеволіла?!
22
Сталося неймовірне. Колер підвівся і якусь мить, хитаючись, стояв на немічних ногах. Обличчя сполотніло від страху.
— Вітторіє! Облиш контейнер на місці!
Ленґдон мовчки спостерігав, спантеличений раптовою панікою директора.
— П’ятсот нанограмів! — вигукнув Колер. — Якщо магнітного поля не стане...
— Директоре, немає жодної небезпеки, — заспокоїла його Вітторія. — Кожний контейнер має альтернативне джерело живлення — батарею. Навіть якщо я зніму його з підставки, антиматерія й надалі висітиме там само.
Колера це начебто не дуже переконало. Проте він таки невпевнено опустився назад у крісло.
— Магніти автоматично перемикаються на батарею, якщо від’єднати контейнер від основного джерела струму, — пояснила Вітторія. — Батареї вистачає на двадцять чотири години. Це як запасний бак бензину. — Вона повернулася до Ленґдона, ніби відчувши його тривогу. — Антиматерія має деякі незвичні властивості, містере Ленґдон, і тому доволі небезпечна. У десяти міліграмах — це розмір піщинки — гіпотетично міститься стільки ж енергії, скільки й у двохстах метричних тоннах звичайного ракетного палива.
У Ленґдона знову голова пішла обертом.
— Це енергія майбутнього. У тисячі разів потужніша за ядерну. Коефіцієнт корисної дії — сто відсотків. Жодних відходів. Жодної радіації. Жодної шкоди для довкілля. Кількох грамів антиматерії достатньо, щоб забезпечувати енергією велике місто цілий тиждень.
Грамів? Ленґдон інстинктивно відступив подалі від контейнерів.
— Не бійтеся, — заспокоїла Вітторія, — У цих пастках зберігаються мільйонні частки грама. Така кількість відносно безпечна. — Вона знову почала відкручувати контейнер.
Колер зіщулився, але цього разу не втручався. Коли Вітторія зняла контейнер з підставки, почувся короткий сигнал, і на ньому засвітився маленький дисплей. Заблимали червоні цифри — почався зворотний відлік часу.
24:00:00
23:59:59
23:59:58
Ленґдон уважно подивився на цей лічильник, він нагадав йому бомбу сповільненої дії.
— Батареї вистачає на двадцять чотири години. Її можна під-зарядити, поставивши назад на підставку. Вона виконує функцію запобіжника, а крім того, дає змогу переміщати контейнер.
— Переміщати? — налякався Колер. — Ви що, виносили антиматерію за межі лабораторії?
— Звісно, ні, — сказала Вітторія. — Але мобільність контейнерів дає змогу краще її дослідити.
Вітторія повела Ленґдона з Колером у дальній кінець лабораторії. Там вона відсунула завісу, за якою виявилося вікно до суміжної, доволі великої, кімнати. Її стіни, підлога й стеля були суцільно обшиті сталлю. Ця кімната нагадала Ленґдонові цистерну нафтового танкера, на якому він якось плавав до Нової Гвінеї, щоб вивчати татуювання тамтешніх аборигенів ханта.