Потім вона розповіла, що діти випалювачів цегли завжди воювали з міськими дітьми, але вони були повільними й тупими, із глиною замість мозків, а міські, навпаки, швидкими та кмітливими, наче горобці; як одного разу міські забули про всі свої розбрати та спланували і здійснили напад на Клейбедс із трьох боків, притиснувши дітей випалювачів до річки; як вони довго кидали одні в одних пригорщі важкої в'язкої глини, як міські дощенту зруйнували замок із грязюки, що його звели їхні вороги, обернувши укріплення на снаряди; як усе на світі — повітря, земля та вода — змішалося в одне, як усі діти виглядали зовсім однаково, покриті брудом від маківки до ніг, і для кожного з них цей день став найкращим у житті.
Закінчивши розповідь, Ліра, геть виснажена, подивилася на Віла, потім озирнулася та завмерла, шокована.
Її зачаровано слухали не лише всі духи та її товариші із плоті та крові, на її виступі були присутні й інші глядачі: усі гілки дерева були усіяні купами птиць-жінок, а жіночі обличчя уважно й серйозно дивися на неї, наче зачаровані.
Охоплена страхом, дівчинка підвелася, але гарпії не ворушилися.
— Гей, ви, — у відчаї промовила Ліра, — ви ж нападали на мене раніше, коли я намагалася щось вам розповісти! То що зупиняє вас зараз? Ну ж бо, роздеріть мене своїми пазурами та зробіть із мене ще одного духа!
— Це лише дрібна частина з того, що ми зробимо, — сказала гарпія, котра сиділа всередині — та сама, без імені. — Слухай сюди. Тисячі років тому, коли сюди прийшли перші духи, Господь наділив нас можливістю бачити в кожному найгірше, і з тих часів ми годувалися цим найгіршим, доки наша кров і наші серця не просочилася ним до останньої краплі. Але нам більше нічим було годуватися — це було все, що ми мали. А тепер ми дізналися, що ви плануєте прорізати шлях до верхнього світу та випустити в повітря мільйони духів…
Тут різкий голос гарпії потонув у шепоті — це кожен дух, що почув це, закричав із радості та надії. Однак усі гарпії разом заверещали та забили крилами, і невдовзі знову запанувала тиша.
— Так, — промовила перша гарпія, — ви збиралися вивести їх звідси! А що робити нам? Я скажу вам: відтепер усе зміниться. Ми калічитимемо, мучитимемо та роздиратимемо на частини кожного нового духа, що приходитиме сюди, і залишатимемо його збожеволілим від страху, розкаяння та ненависті до самого себе. Наразі це пустеля, проте ми перетворимо її на пекло!
Кожна гарпія заволала та засвистіла, і чимало їх злетіло з гілок і кинулося на духів, змусивши їх у страху кинутися врозсип. Ліра смикнула Віла за руку та промовила:
— Вони тікають, і ми нічого не зможемо зробити: вони ненавидять нас, вважаючи, що ми їх зрадили! Ми зробили їхнє становище гіршим, а не кращим!
— Спокій! — сказав Тіаліс. — Не впадай у відчай. Поклич їх та зроби так, аби вони повернулися та вислухали нас.
Тож Віл вигукнув:
— Поверніться! Усі ви, поверніться та послухайте нас!
Гарпії одна за одною почали розвертатися та повертатися на дерево. Услід наблизилися й духи, і тепер вони стояли, боязко дивлячись на жінок-птиць, обличчя котрих не провіщали їм нічого путнього. Шевальє залишив свою бабку леді Салмакії та заліз на камінь — так, аби його маленьку фігурку в зеленому одязі було видно всім.
— Гарпії, — промовив він, — натомість ми можемо запропонувати вам дещо краще. Я хотів би, щоб ви правдиве і відповіли на моє питання, а потім послухали, що я вам скажу, та ухвалили рішення. Коли Ліра звернулася до вас за муром, ви напали на неї. Чому?
— Тому що вона брехала! — як одна заволали гарпії. — Сама брехня й вигадки!
— Але тільки-но ви всі уважно її слухали, навіть не поворухнувшись. Дозвольте мені ще раз спитати вас: чому?
— Тому що це була правда, — відповіла гарпія без імені. — Тому що правда поживна, ми можемо нею годуватися. Тому що ми нічого не могли з собою вдіяти. Тому що ми й гадки не мали, що може існувати не лише порок, а й дещо інше. Тому що з цих слів ми дізналися про світ сонця, вітру й дощу. Тому що це правда.
— Тоді пропоную укласти угоду, — сказав Тіаліс. — Замість того, щоб шукати в духах, котрі приходять сюди, порок, жорстокість і жадібність, відтепер ви отримаєте право вимагати від кожного духа, щоб він розповів вам історію свого життя, повідомив про те, що бачив та чув, чого торкався, що любив і знав у верхньому світі. Така історія є в кожного з духів, і кожен із них може повідомити вам про світ щось правдиве. Ви матимете право слухати їх, а вони — обов'язок розповідати все це вам.