Повільно летячи над черепицею, що виблискувала від нещодавнього дощу, вона відшукала глухий закуток між крутим схилом даху та прямовисною стіною вежі. Це місце було видно лише із дзвіниці каплиці Святої Покути, і воно цілком улаштувало пані Кольтер.
Жінка обережно знизила повітряне судно, дозволивши шести його ногам відшукати точки опори та самостійно вирівняти кабіну. Вона майже закохалася в цю машину: наміроліт миттєво слухався її намірів, окрім того, літав так тихо, що міг зависнути за кілька метрів над головою людини так, що вона цього навіть не помітила б. За добу, що минула з тієї миті, як апарат було вкрадено, пані Кольтер навчилася досконало ним керувати, але й досі гадки не мала про те, яка сила його рухає, і це було єдине, що хвилювало її: вона не знала, як швидко закінчиться заряд акумуляторів чи запас пального.
Переконавшись, що наміроліт стоїть надійно, а дах досить міцний, аби витримати його, жінка зняла шолом та вилізла з кабіни.
Її деймон уже відколупував від даху старовинний шматок черепиці. Пані Кольтер приєдналася до нього, і за декілька хвилин спільних зусиль вони створили діру, достатню, аби пролізти крізь неї.
— Пролізай та подивись, чи є там хтось, — прошепотіла жінка, і мавпа відразу зникла в темряві.
З даху було чутно, як її пазурі тихо стукають по підлозі горища. За хвилину у проломі з'явилося обрамлене золотавим смухом чорне обличчя. Пані Кольтер без слів зрозуміла свого деймона та полізла слідом за ним. Діставшись до підлоги, вона зупинилася та хвилинку почекала, поки її очі не адаптуються до сутінку. Поступово вона побачила довге горище, заставлене темними обрисами буфетів, столів, етажерок, різноманітних меблів.
Насамперед пані Кольтер підсунула до того місця, над яким вони зробили діру, високу шафу. Потім вона навшпиньках пішла до дверей, ледь помітних у дальньому кінці горища, і смикнула за ручку. Звичайно, двері були зачинені, але в жінки знайшлася шпилька для волосся, придатна для того, щоб упоратися з простим замком. За три хвилини вона та її деймон уже стояли в кінці довгого, ледь освітленого коридору, з якого вели вниз вузькі сходи.
П'ять хвилин по тому вони вже відчинили двері в комору поруч із кухнею, розташованою двома поверхами нижче, і через вікно вилізли на тінисту алейку. Сторожка біля воріт Коледжу Джордана була розташована за найближчим рогом, а, як пані Кольтер трохи раніше сказала мавпі, прийти сюди слід було традиційним шляхом — незалежно від того, в який спосіб доведеться залишати це місце.
— Прибери руки, — спокійно сказала вона охоронцю, — і взагалі, виявляй до мене повагу, інакше з тебе живцем здеруть шкіру. Перекажи голові, що прибула пані Кольтер і що вона бажає негайно з ним зустрітися.
Чоловік відсахнувся, а його деймон-пінчер, що скалив зуби на стриману золотаву мавпу, відразу знітився та підібгав Обрубок хвоста.
Охоронець схопив слухавку телефону, і за хвилину до сторожки квапливо зайшов священик із молодим свіжим обличчям, на ходу витираючи долоні об свій одяг на той випадок, якщо жінка захоче потиснути йому руку. Пані Кольтер робити цього не схотіла.
— Хто ви? — спитала вона.
— Брат Луїс, — відповів чоловік, погладжуючи свого деймона-кролика. — Працівник секретаріату Консисторського Суду. Якщо бажаєте…
— Я тут не для того, щоб вести переговори з переписувачем, — кинула жінка. — Негайно веди мене до отця Макфейла.
Чоловік безпорадно вклонився та запросив її йти за ним. Охоронець у них за спиною полегшено видихнув.
Після двох чи трьох спроб зав'язати розмову брат Луїс Відмовився від цього наміру та мовчки повів жінку до вежі, де знаходилася квартира голови Суду. Отець Макфейл в цей час зазвичай молився, і коли бідолашний брат Луїс стукав у двері його особистих покоїв, рука ченця тремтіла. З-за дверей пролунали зітхання та тихий стогін, а потім важкі звуки кроків.
Коли голова побачив, хто стоїть перед ним, його очі стали круглими, але за мить він радо вискалив зуби.
— Пані Кольтер? — промовив він, подаючи жінці руку. — Радий вас бачити. Мій кабінет холодний, бо я не чекав гостей, проте все одно заходьте!
— Доброго вечора, — привіталася пані Кольтер, проходячи до вогкої кімнати з кам'яними стінами. Голова швидко прибрав якісь речі та вказав на стілець.
— Дякую, — сказала жінка братові Луїсу, котрий усе ще стояв у дверях. — Мені, будь ласка, чашку гарячого шоколаду.